Пророк. Поеми. Поезії (збірник). Тарас Шевченко

є ж таки на сім світі

      Слухняная доля?

      Ох, якби-то… вміла б мати

      З німецького поля

      Своїм діточкам закликать

      І долю, і волю,

      Та ба… А зле безталання

      Зострінеться всюди,

      І на шляху, і без шляху,

      Усюди, де люди.

      Кохалася мати сином,

      Як квіткою в гаї,

      Кохалася… А тим часом

      Батько умирає.

      Осталася удовою,

      Хоч і молодою,

      І не одна… Та все ж тяжко..

      З горем та нудьгою

      Пішла вона до сусідів

      Поради просити…

      Присудили сусідоньки

      У наймах служити.

      Ізнищіла, ізмарніла,

      Кинула госпóду,

      Пішла в найми… Не минула

      Лихої пригоди.

      І день і ніч працювала,

      Подушне платила…

      І синові за три копи

      Жупанок купила.

      Щоб і воно, удовине,

      До школи ходило.

      Ой талане, талане,

      Удовиний поганий!

      Чи ти в полі, чи ти в гаї,

      Обідраний цигáне,

      З бурлаками гуляєш?

      Тече вода і на гору

      Багатому в хату.

      А вбогому в яру треба

      Криницю копати.

      У багатих ростуть діти —

      Верби при долині;

      А у вдови одним одно,

      Та й те, як билина.

      Діждалася вдова долі,

      Зросту того сина.

      І письменний, і вродливий —

      Квіточка дитина!

      Як у Бога за дверима,

      Вдова панувала;

      А дівчата лицялися

      І рушники дбали.

      Полюбила багатая —

      Не поцілувала,

      Вишивала шовком хустку —

      Не подарувала.

      Крались злидні із-за моря

      В удовину хату.

      Та й підкрались… Стали хлопців

      В кайдани кувати

      Та повезли до прийому

      Битими шляхами.

      Пішла й вдова з матерями

      З дрібними сльозами.

      Де на ніч ставали,

      Сторожу давали,

      Стару вдову до обозу

      Та й не допускали.

      Ой привезли до прийому

      Чуприни голити.

      Усе дрібні, усе малі,

      Все багатих діти.

      Той каліка-недоріка,

      Той не вміє стати.

      Той горбатий, той багатий,

      Тих чотири в хаті.

      Усі невлад, усіх назад,

      В усіх доля мати.

      А у вдови один син,

      Та й той якраз під аршин.

      Покинула знову хату,

      Синову господу;

      Пішла в найми, за хліб черствий

      Жидам носить воду.

      Бо хрещені не приймають:

      «Стара, – кажуть, – стала,

      Нездужає…» І огризок

      В вікно подавали

      Христа ради… Не дай, Боже,

      Такого дожити,

      Не дай, Боже, в багатого

      І пить попросити.

      По копійці заробляла,

      Копу назбирала.

      Та до сина лист писала,

      У військо послала —

      Полегшало. Минає рік,

      І другий минає,

      І четвертий, і десятий,

      А чутки немає.

      Нема