Пророк. Поеми. Поезії (збірник). Тарас Шевченко

собі ллються.

      Чуже поле поливають

      Щодня і щоночі.

      Поки, поки… не засиплють

      Чужим піском очі…

      Отаке-то… А що робить?

      Журба не поможе.

      Хто ж сироті завидує —

      Карай того, Боже!

      Думи мої, думи мої,

      Квіти мої, діти!

      Виростав вас, доглядав вас —

      Де ж мені вас діти?

      В Україну ідіть, діти,

      В нашу Україну,

      Попідтинню сиротами,

      А я тут загину.

      Там найдете щире серце

      І слово ласкаве,

      Там найдете щиру правду,

      А ще, може, й славу…

      Привітай же, моя ненько,

      Моя Україно,

      Моїх діток нерозумних,

      Як свою дитину.

[січень – початок березня 1840, С.-Петербург]

      Н. Маркевичу

      Бандуристе, орле сизий!

      Добре тобі, брате,

      Маєш крила, маєш силу,

      Є коли літати.

      Тепер летиш в Україну,

      Тебе виглядають.

      Полетів би за тобою,

      Та хто привітає.

      Я й тут чужий, одинокий,

      І на Україні

      Я сирота, мій голубе,

      Як і на чужині.

      Чого ж серце б’ється, рветься?

      Я там одинокий.

      Одинокий… А Украйна!

      А степи широкі!

      Там повіє буйнесенький,

      Як брат, заговорить;

      Там в широкім полі воля,

      Там синєє море

      Виграває, хвалить Бога,

      Тугу розганяє;

      Там могили з буйним вітром

      В степу розмовляють,

      Розмовляють сумуючи,

      Отака їх мова:

      «Було колись – минулося,

      Не вернеться знову».

      Полетів би, послухав би,

      Заплакав би з ними…

      Та ба, доля приборкала

      Меж людьми чужими.

С.-Петербург, 9 маія 1840 року

      На незáбудь Штернбергові

      Поїдеш далеко,

      Побачиш багато;

      Задивишся, зажуришся, —

      Згадай мене, брате!

[травень – червень 1840, С.-Петербург]

      1841

      «Вітер з гаєм розмовляє…»

      Вітер з гаєм розмовляє,

      Шепче з осокою,

      Пливе човен по Дунаю

      Один за водою.

      Пливе човен вод[и] повен,

      Ніхто не спиняє;

      Кому спинить – рибалоньки

      На світі немає.

      Поплив човен в синє море,

      А воно заграло, —

      Погралися гори-хвилі —

      І скіпок не стало.

      Недовгий шлях – як човнові

      До синього моря —

      Сиротині на чужину,

      А там – і до горя.

      Пограються добрі люди,

      Як холодні хвилі;

      Потім собі подивляться,

      Як сирота плаче;

      Потім спитай, де сирота, —

      Не чув і но бачив.

[1841, С.-Петербург]

      1842

      Гамалія

      «Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі

      Із нашої України!

      Чи там раду радять, як на турка стати,

      Не чуємо на чужині.

      Ой повій, повій,