Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

– повторив чоловік у червоній сорочці.

      – Так, Ґефні. Перепрошую. Я очікую, що ви підете звідси з містером Ґефні. Ви не будете заперечувати. Ви не впадатимете в гріх контраргументації. Фактично, якщо ви скажете бодай єдине слово, ви опинитеся в ролі дослідника незвіданих вами досі глибин болю. Підніміть великі пальці, якщо ви все зрозуміли.

      Під Горло заворушив великим пальцем так завзято, що якусь мить був схожим на автостопника з діареєю.

      – Зараз же! – промовив Нік і відпустив Під Горлового носа.

      Під Горло відступив на крок, втупившись у Ніка лютими й розгубленими очима – він скидався на кота, щойно облитого відром холодної води. Щодо самої люті, вона залишила Браяна незворушним. Але та розгубленість змусила його відчути певний жаль до Під Горла. Він і сам почувався дуже розгубленим.

      Під Горло підняв руку собі до носа, перевіряючи, чи той все ще на місці. Вузенькі цівки крові, не ширші за відривну стрічку на сигаретній пачці, збігали в нього з обох ніздрів. Кров залишилась у нього на пальцях, і він дивився собі на пучки, не ймучи віри. Він було розтулив рота.

      – Містере, я не став би, – мовив Дон Ґефнер. – Парубок попередив серйозно. Краще ходімо зі мною.

      Він узяв Під Горла за руку. Якусь мить Під Горло опирався делікатній тязі Ґефні. Він було знову розтулив рота.

      – Погана ідея, – сказала йому дівчина, що була нібито під кайфом.

      Під Горло стулив рота і дозволив Ґефні повести себе назад, у кінець секції першого класу. Він озирнувся раз через плече – очі вирячені, ошелешені, – а потім знову приклав пальці собі під носа.

      Тим часом, Нік втратив до цієї людини будь-який інтерес. Він вдивлявся крізь один з ілюмінаторів.

      – Схоже на те, що ми над Скелястими горами, – сказав він. – І, як здається, ми на досить безпечній висоті.

      Браян і собі недовго поглянув. Так, на вигляд, там були Скелясті гори, десь близько центру хребта. На його око, висота приблизно 35 000 футів. Майже та, про яку йому казала Мелані Тревор. Отже, з цим у них все гаразд… поки що, принаймні.

      – Ходімо, – покликав він. – Допоможете мені зламати ці двері.

      Нік приєднався до нього перед дверима.

      – Браяне, я побуду капітаном цієї частини нашої операції? Маю деякий досвід.

      – Будьте ласкаві.

      Браян вловив себе на тому, що загадується – яким саме чином Нік набув досвіду у викручуванні носів і зламуванні дверей. Він мав припущення, що там якась довга історія.

      – Корисно було б знати, чи дуже міцний тут замок, – сказав Нік. – Якщо ми натиснемо занадто сильно, нас може катапультувати прямо в кабіну. А мені не хотілося б вдаритись об щось, що не витримає удару.

      – Я не знаю, – чесно відповів Браян. – Хоча не думаю, щоб він був якимсь надзвичайно міцним.

      – Гаразд, – мовив Нік. – Поверніться обличчям до мене, ви б’єте у двері правим плечем, я – лівим.

      Браян зробив, як було сказано.

      – Я рахуватиму. Вдаримо на рахунок три. Підігніть ноги, коли ми кинемося; у нас