Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

подав голос чоловік у рогових окулярах і з британським акцентом. – Я піду в передок, приєднаюсь до нашого приятеля.

      – Я з вами, – сказав старий у червоній сорочці.

      – Я бажаю знати, що тут відбувається, – зненацька вигукнув чоловік у светрі під горло.

      Якщо не враховувати яскраво-червоних, як рум’яна, плям на обох щоках, обличчя в нього було смертельно блідим.

      – Я зараз же бажаю знати, що відбувається.

      – Не заперечую, я також дещо здивований, – мовив британець і вирушив уперед.

      Чоловік у червоній сорочці слідом за ним. Юнка з осоловілим лицем потяглася трохи за ними, та потім зупинилася на межі між загальним салоном і бізнес-класом, наче не впевнена, де вона перебуває.

      Літній джентльмен в обстріпаному спортивному піджаку підійшов до ілюмінатора лівого борту і, нахилившись, подивився крізь нього.

      – Що ви бачите? – запитала Лорел Стівенсон.

      – Темряву і гори, – відповів чоловік у спортивному піджаку.

      – Скелясті гори?[58] – перепитав Алберт.

      Чоловік в обстріпаному спортивному піджаку кивнув:

      – Гадаю, так, юначе.

      Алберт подумав і собі піти в ніс. Йому, сімнадцятирічному і люто кмітливому, також спало на думку Таємниче Призове Питання цієї ночі: хто пілотує їхній літак.

      Потім він вирішив, що це не має значення… наразі, принаймні. Вони досі плавно летять, а отже, напевне є хтось, якщо навіть той хтось виявиться чимсь – автопілотом, іншим словом – і він не може з цим бодай чогось вдіяти. Як Алберт Кавснер, він був талановитим скрипалем – не зовсім вундеркіндом – і прямував на навчання у «Музичному коледжі Берклі».[59] Як Козир Кавснер, він був (у своїх снах, принаймні) найметкішим юдеєм на захід від Міссісіпі, мисливцем за головами, котрий розслаблявся по суботах, не забував тримати своє взуття подалі від ліжка[60] і одним оком назирав, де можна взяти гарний куш, а другим – доброго кошерного кафе десь серед курявого шляху. Козир був, як припускав сам хлопець, чимсь на кшталт його сховку від люблячих батьків, які не дозволяли йому грати в бейсбол у «Малій Лізі»,[61] оскільки він може ушкодити свої талановиті руки, і які вірили (вглибині своїх сердець), що кожний нежить є ознакою пневмонії. Він був скрипалем-револьверником – доволі цікаве поєднання, – але ні біса не тямив у пілотуванні літаків. А ще ця мала дівчинка перед цим сказала дещо, що його заінтригувало й від чого одночасно в нього захолола кров. «Я намацала його волосся! – сказала вона. – Хтось здер з нього волосся!»

      Алберт відколовся від Дайни з Лорел (чоловік у задрипаному спортивному піджаку перейшов до правого борту, щоб подивитися крізь тамтешні вікна, а чоловік у светрі під горло вирушив уперед, доганяючи інших, з войовничо зіщуленими очима) і пішов по проходу лівого борту в зворотному напрямку, тим шляхом, який була пройшла Дайна.

      «Хтось здер з нього волосся!» – сказала вона, і вже за кілька рядів Алберт побачив те, про що вона говорила.

      2

      – Я

58

Rocky Mountains – великий гірський хребет завдовжки понад 4800 км і завширшки до 480 км, який тягнеться на заході Північної Америки від Канади до Мексики.

59

«Berklee College of Music» – заснований 1945 р. вищий музичний заклад, де студентам викладають сучасну академічну музику, джаз, пісенну творчість, різноманітні рок та поп-стилі, гіп-гоп тощо.

60

Старовинний забобон: класти взуття на ліжко або ставити під ліжко віщує невдачу.

61

«Little League Baseball and Softball» – заснована 1939 р. Карлом Штотцем неприбуткова організація, яка займається влаштуванням місцевих та міжнародних турнірів дитячих команд (5 – 18 років) з бейсболу та софтболу.