Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

відповів таким же конфіденційним тоном:

      – Так. З ним усе буде гаразд. Я про це подбаю.

      – Ходімо, дітки, – промовив чоловік в обстріпаному спортивному піджаку. Одною рукою він обійняв за плечі дівчину, а другою – Алберта. – Ходімо назад, сядемо. У нашого пілота тут є що робити.

      Їм не було конче потрібно притишувати свої голоси, настільки Браян був занурений у своє. Як та риба, що годується в ручаї в той час, як над нею пролітає зграйка птахів. Шум може її сягнути, але, звісно, вона не надає йому жодного значення. Браян заклопотано перебирав радіочастоти, перемикаючись з одного навігаційного контактного пункту на інший. Але марно. Ні Денвера; ні Колорадо-Спрингз;[80] ні Омахи. Усі зникли.

      Він відчував, як піт, наче сльози, струменить йому по щоках; відчував, як сорочка прилипає йому до спини.

      «Мабуть, я тхну, як свиня, – подумав він. – Або як…»

      Та тут йому стрельнуло натхнення. Він перемкнувся на частоту військової авіації, хоча правила строго забороняли йому таке робити. Стратегічне авіакомандування фактично володіє Омахою.[81] Їх не може не бути в ефірі. Вони можуть наказати йому забиратися нахер з їхньої частоти і, ймовірно, погрожуватимуть подати на нього рапорт у Федеральне управління цивільної авіації, але Браян усе це прийме з радістю. Можливо, він буде першим, хто повідомить їм, що ціле місто Денвер поїхало десь у відпустку.

      – Центр управління ВПС, Центр управління ВПС, це «Американська гідність», рейс 29, у нас тут проблема, тут велика проблема, ви мене чуєте? Прийом.

      Жоден собака і тут не дзявкнув також.

      От тоді-то Браян відчув, як дещо – щось на кшталт зсуву – зрушує в самісінькій глибині його мозку. Саме тоді він відчув, як уся структура його впорядкованого мислення починає повільно сповзати до якоїсь темної безодні.

      9

      Тоді Нік Гопвел ущипнув Браяна, високо на плечі, біля шиї. Браян здригнувся в кріслі, скрикнувши ледь не вголос. Повернувши голову, він побачив обличчя Ніка менш як за три дюйми від власного.

      «Зараз він вхопить мене за ніс і почне його викручувати», – подумав Браян.

      Нік не вхопив його за ніс. Він заговорив зі спокійною наполегливістю, не відриваючись своїми очима від очей Браяна.

      – Я бачу певний вираз у ваших очах, друже мій… але мені не обов’язково було побачити ваші очі, аби зрозуміти, що він там є. Я чую достатньо у вашому голосі, бачу по тому, як ви сидите в кріслі. А тепер послухайте мене, і слухайте добре: паніку заборонено!

      Браян тупився в нього очима, закляклий перед цим синім поглядом.

      – Ви мене розумієте?

      Браян заговорив з великим зусиллям:

      – Ніку, людям не дозволяють заробляти собі на життя тим, чим заробляю я, якщо вони панікери.

      – Я це знаю, – кивнув Нік. – Але тут унікальна ситуація. Ви мусите пам’ятати, між іншим, що в нашому літаку з десяток чи більше пасажирів і ваша робота залишається тою ж, що й завжди: цілісінькими доставити їх на місце.

      – Не треба мені розповідати, в чому сенс моєї роботи, – огризнувся

80

Colorado Springs – курортне місто на сході штату Колорадо.

81

Omaha – найбільше місто в штаті Небраска.