Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

на іншому щось схоже на дотик на портфель, ручку і блокнот на третьому. Ще на двох знайшла навушники. На другій їх парі Дайна намацала щось липке. Вона потерла палець об палець, потім скривилася й витерла пальці об серветку, яка покривала підголівник спинки крісла. То була вушна сірка. Дівчинка не мала в цьому сумнівів. У неї своєрідна бридка густість.

      Дайна Беллмен навпомацки, повільно просувалася вперед по проходу, більше не переймаючись тим, щоби бути делікатною в своїх пошуках. Це не мало значення. Вона не тицьнула нікому в око, не вщипнула нікого за щоку, нікого не смикнула за волосся.

      Усі крісла, які вона обстежувала, були порожніми.

      «Такого не може бути, – несамовито думала вона. – Цього просто не може бути! Вони ж усі були навколо нас, коли ми всілися на свої місця! Я їх чула! Я відчувала їх! Я чула їхні запахи! Куди вони всі пропали?»

      Дайна цього не знала, але ж вони дійсно пропали: дівчинка дедалі дужче впевнювалася в цьому.

      В якийсь момент, поки вона спала, її тітка і решта пасажирів рейсу № 29 десь зникли.

      «Ні! – бурхливо запротестувала раціональна частина її мозку голосом міс Лі. – Ні, Дайно, це неможливо. Якщо всі зникли, хто веде літак?»

      Тепер, хапаючись за краї крісел, з широко розплющеними сліпими очима під темними окулярами, вона почала рухатися вперед швидше, поділ її рожевої дорожньої сукні тріпотів. Дайна вже збилася з рахунку, але в колосальному потрясінні від цієї безкінечної тиші це не мало для неї великого значення.

      Вона знову зупинилася і потягнулася навпомацки руками до крісла праворуч від себе. Цього разу Дайна торкнулася волосся… але воно знайшлося у зовсім неправильному місці. Воно знайшлося на сидінні – як таке може бути?

      Її руки зімкнулися на тому волоссі… і підняли його. Усвідомлення, раптове й жахливе, впало на неї.

      «Це справді волосся, але людина, якій воно належало, зникла. Це просто скальп. Я тримаю скальп якогось мертвяка».

      Саме тоді Дайна Беллмен відкрила рота і почала подавати голос тими криками, які й висмикнули Браяна Інґала з його сновидіння.

      6

      Привалившись черевом до шинквасу, Алберт Кавснер пив віскі «Залізне тавро».[35] Поряд нього по праву руку були брати Ерпи – Ваєт[36] і Верджил, – а ліворуч Док Голлідей.[37] Він якраз підняв свою склянку, щоб виголосити тост, коли до салуну «Серджо Леоне»[38] підстрибом забіг якийсь чоловік з дерев’яною ногою.

      – Там банда Далтонів![39] – кричав він. – Далтони щойно в’їхали у Додж!

      До нього з незворушним виразом обличчя обернувся Ваєт. Лице мав вузьке, засмагле і красиве. Він був дуже схожим на Г’ю О’Браяна.[40]

      – Ми в Тумстоні,[41] Маффіне, – промовив він. – Нумо, вгамуй свуоє старе розбурхане лайно.

      – Ну, хай де ми не є, але вони скачуть! – вигукнув Маффін. – І на вигляд вони скажееені, Ваєте! Схоже, вони дуууже, дуууже скажеееееені!

      Немов на

35

«Branding Iron Whiskey» – коктейль: віскі навпіл з персиковим шнапсом.

36

Wyatt Earp (1848–1929) – картяр, золотошукач, маршал міста Тумстон, прозваний «найкрутішим і найшляхетнішим авантюристом своєї епохи»; попри участь у численних смертельних перестрілках, сам жодного разу не був поранений.

37

John Henry «Doc» Holliday (1851–1887) – кращий друг Ваєта Ерпа, хворий на туберкульоз дантист, вправний стрілець-револьверник і картяр.

38

Sergio Leone (1929–1989) – італійський режисер, сценарист і продюсер, започаткував кіножанр «спагеті-вестерн».

39

Dalton Gang (1890–1892) – банда грабіжників банків і потягів, організована братами Далтонами, колишніми правоохоронцями-маршалами, які покинули службу через затримку платні.

40

Hugh O’Brian (нар. 1925 р.) – актор, уславлений головною роллю в телесеріалі «Життя й легенда Ваєта Ерпа» (1955–1961), мав природну схожість зі своїм героєм.

41

Tombstone (назва означає «Надгробний камінь») – місто в Аризоні, яке процвітало під час бурхливого розвитку довколишніх срібних копалень у 1880-х рр.