Я, ти і наш мальований і немальований Бог. Тетяна Пахомова

Ця примхлива пані ніби діє в інтересах людей, але завдає більшості страждань. Можна сказати, це теж живий, тільки суспільний організм, де поєднано матеріальне й духовне – Нефеш і Нешома: тварина Нефеш розв’язує війни, приносить голод, страждання, смерть; ангел Нешома їх залагоджує і дбає про прогрес, а от «Я» суспільства – Руах – оце і є вибрані нами політики…

      – Але, напевно, кожен з нас має шанс покращити рух до суспільної Нешоми?

      – Звісно! Адже відома істина про те, що народ має ту владу, на яку заслужив. А заслужив чим? Правильно, рівновагою чи то, краще сказати, устремліннями всередині себе, бо, обираючи політика, ми шукаємо споріднену душу, отож маємо при владі практично себе… Ми – корінчики одного великого дерева Життя. Ми всі його годуємо й живимо своїми маленькими началами…

      Присутні з повагою дивилися на рабе й Давида.

      – Так, тільки обирали й мали, – підкреслено в минулому часі сумно уточнив адвокат Еліаш. – Коли мова про Давню Грецію чи сучасні Британію, США. Ми ж не обирали ні Сталіна, ні його служак…

      – Життя рідко справедливе, та в наших силах подбати про зміни, що починаються з роботи над своєю душею…

      – Дякуємо, рабе: тепер ми будемо більше думати про свою Нешому, – сказала Мірочка.

      – Ах ти моє янголятко! – вкотре замилувалася внучкою бабуся Циля.

      Далі звучали веселі єврейські пісні, і півкварталу мало теж піднесений настрій від мелодійного багатоголосся «Хаве-нагіли»…

      О четвертій недільного ранку дрібненький камінчик легенько стукнув у шибку спальні Давида: Збишек із вудками кликав товариша на рибалку. Хлопці швидкими кроками прямували по сонному Львову в бік Полтви. Щебетливий Збишек сипав цікавими історіями зі свого шкільного життя, а Давид зацікавлено слухав, бо йому відкривалися нові, не властиві приватній школі реалії, які потребували довгого філософського перетравлювання.

      – Діло було після Великодня – а ти знаєш, що в нас на свято вітаються «Христос воскрес!» – так от, на географії питає вчителька Янека: «Хто відкрив Америку?» – ну, та то вже всі горобці процвірінькали, а йому щось перемкнуло, візьми та й ляпни: «Христос Колумбус!» А якось на арифметиці він сів на книжку, щоб на контрольній списати… І що ти думаєш? Не поталанило бідаці – учителька її забрала; а коли підходить вдруге, він опускає очі під її пильним поглядом на свій стілець і каже: «У мене там нічого немає!» Вона йому так ядуче: «Співчува-а-аю!» Ми всі від сміху під столи полізли… Тільки втихли, а він каже: «Але ще виросте!» Ту контрольну ми вже писали наступного разу… А потім учителька його сповідає, сповідає й каже: «От ким ти хочеш стати, як виростеш?» Янек думав-думав: «Не знаю…» – каже. Учителька старається далі: «Ну, а що тобі найбільше зараз подобається?» А Янек у моменті: «Дівчата!» А у вас такі трафунки є?

      – Таких цікавих нема, бо тільки вчитель до когось скаже: «Юначе, та ваші знання такі мізерні, що вас би навіть не спалила інквізиція», то вже до школи біжить батько, виводить сина, наприклад