Я, ти і наш мальований і немальований Бог. Тетяна Пахомова

щось пригадають. А що там гадати – знання, як гроші в гаманці: або їх нема, або нема зовсім… О-о-о, хвала Творцю, що благословив цей дім такими дітками й таким багатим столом!

      До мови вступив своїм приємним баритоном рабин Лєвін:

      – Возрадуємося нині тим, що до нашої громади свідомим і розумним словом відтепер долучається Давид, – тож будь благословен у своїх словах, намірах і вчинках, будь достойний нести ті чесноти, які має твоя сім’я, виконуй заповіді Божі… Наслідуй праведників, дбай про моральність і чистоту своєї душі. Ніхто не знає, де чиє завтра, але є те, що ніхто не забере в тебе, – твоя віра. – Слова рабе звучали для схвильованого Давида, як голос Бога для Мойсея. – Чим більше ти будеш думати над Торою, тим зрозумілішим для тебе ставатиме цей недосконалий світ, – продовжував рабин, – і ти зможеш покращити його для себе й своїх нащадків гідними вчинками й помислами…

      Рабин благословив Давида, поклавши руки на голову, всі проказали молитву й почали частування.

      – Як там справи в пана адвоката? – поцікавився Яків у Ізидора Еліаша.

      – Які можуть бути справи, коли закон як дишло, куди поверне обком партійний, туди і вийшло, і називається він «Устав Комуністичної партії», а прокурор – це голова обкому, – песимістично пожартував пан адвокат. – Тепер головне – поставити портрет Сталіна й думати, що тобі більше подобається: у снігу цілий рік із білими ведмедями качатися чи кумис із казахами серед пісків пити; тоді послухати, що мудрого тобі порадить чорний телефон і моя люба Сарочка – щось такого, щоб я залишився у вашому шановному товаристві й під львівським сонцем… ну і ви розумієте… – адвокат довершив свій жаль голосним допилюванням гусячої шийки.

      – Таки-так, а в тому уставі партійному, вочевидь, ще й все по будівництву є, і найповажніші інженери з інженерів сидять теж в обкомі, – вступила пані Нафталі Ландау. – Покликали мене недавно туди, плани будівництва показали. Хочуть побудувати не будинки, а великі курники – і все, щоб менше витрат.

      – Певно, там люди мають жити теж по-курячому, – безпосередньо вставила п’ять копійок Мірочка.

      Усі засміялись, бо в тому була велика частка правди…

      Давид звернувся до рабина:

      – До речі, шановний рабе, чи можу я вам одне запитання поставити? – Рабин зацікавлено кивнув, а Давид продовжив: – А чи є у тварин душа, от у тієї ж курки, наприклад?

      При цьому очі Мірочки округлилися, бо гусяча шийка в її роті набула несподіваного смаку, проте ніхто з присутніх не здивувався запитанню Давида.

      – Мої улюблені дитячі запитання, які потребують великих відповідей. – Рабе замислено відклав серветку. – Так, душа є в кожної тварини – це її бажання жити, їсти, спати, розмножуватися… Коли ж ми говоримо про душу людини, то вона складається з п’яти частин, про дві вищих ми сьогодні не будемо говорити. Життя людини визначає взаємодія трьох; знизу догори називаються вони так: нижня – Нефеш, середня