Бог завжди подорожує інкогніто. Лоран Гунель

Читать онлайн.
Название Бог завжди подорожує інкогніто
Автор произведения Лоран Гунель
Жанр Зарубежная образовательная литература
Серия
Издательство Зарубежная образовательная литература
Год выпуска 2010
isbn 978-617-12-1739-3,978-617-12-1740-9,978-617-12-1552-8



Скачать книгу

багета, добре пропеченого, – сказала літня жінка.

      – Перепрошую, – сказав я продавчині, – я передумав. Шкода, але я, зрештою, таки також візьму половину багета.

      – Гей, та пан не знає, чого хоче, – сказала вона різким голосом, беручи іншу половину багета, відрізану для бабусі.

      Я весь палав, аж спітнів.

      – Шістдесят центів із пані і стільки ж – із пана.

      – Прошу пані?

      – Я ще думаю, – відповіла дівчина, дивлячись на тістечка, вочевидь, із відчуттям провини.

      Їй треба було оцінити кількість калорій у кожному.

      – Пан іще має проблеми? – запитала продавчиня підозріло.

      – Слухайте… я справді перепрошую… я знаю, що це дратує, але… хліб для тостів. Думаю, що мені треба саме хліб для тостів. Точно. Хліб для тостів!

      Вона подивилася на мене, не приховуючи роздратування. Я не насмілювався обернутися, але мені здавалось, що покупці позаду зараз схоплять мене за комір і викинуть геть.

      Зітхнувши, вона повернулася, аби взяти хліб для тостів.

      – Стійте. Зупиніться. Зрештою…

      – Так? – запитала вона злим голосом, на межі зриву.

      – Я… нічого не візьму, нарешті я вирішив. Дякую. Перепрошую… дякую.

      Я повернувся й пішов крізь усю чергу покупців із похиленою головою, не дивлячись на неї. Я вийшов бігцем, як крадій.

      Водій чекав на мене, відчинивши дверцята, наче перед міністром, але мені було так соромно, як малому хлопцю, котрого спіймали на крадіжці цукерки з вітрини. Я заскочив у «мерседес», обливаючись потом.

      – Ти червоний, як ті британці, що приїздять засмагати на Лазуровий берег, – сказав Дюбрей, дуже задоволений.

      – Не смішно. Геть не смішно.

      – Бачиш, треба було тебе трохи сильніше штовхнути. Але обіцяю – за кілька тижнів ти будеш здатний робити це запросто.

      – Але мені це не цікаво! Я не зануда! Терпіти не можу зануд, які дратують, вимагають, аби всі бігали через їхні забаганки! Я не хочу бути схожим на таких!

      – Але йдеться не про те, щоб нудити. Я не змушуватиму тебе кидатися з крайнощів у крайнощі. Я просто хочу, щоб ти міг отримати бажане, не боявся трошки потурбувати людей. Але хто зміг максимум – зможе мінімум. Тому я спонукатиму тебе робити трохи більше, ніж потрібно, щоб ти почувався зручно, коли просиш те, що природно просити.

      – То що буде наступним етапом?

      – Найближчим часом ти будеш відвідувати щонайменше три різні хлібівні щодня і двічі просити замінити те, що тобі дали. Нічого складного.

      У порівнянні з тим, що я щойно пережив, це було прийнятним завданням.

      – Протягом якого часу?

      – Поки для тебе це не стане природним і тобі не треба буде докладати зусиль. Пам’ятай: ти можеш вимагати, але бути при цьому ввічливим. Необов’язково бути хамом.

      «Мерседес» зупинився біля мого будинку. Владі вийшов і відчинив дверцята. Війнуло свіжим повітрям.

      – Приємного вечора, – попрощався Дюбрей.

      Я вийшов, не відповідаючи.

      Етьєн вислизнув з-під сходів, витріщившись на автівку.

      – Ти ба, пан веселяться, – сказав він, наближаючись.

      Він узяв шапку й