Син начальника сиріт. Адам Джонсон

До глибоко зітхнув. Коли банка наповниться, настане ніч, а він цього не хотів, бо, коли вона задме свічку, кімната стане темна, як море з другим помічником на його хвилях.

      – Сюди б моє радіо.

      – Ти маєш радіо? – спитала вона. – А де?

      Чон До кивнув у бік вікна, у бік будинку начальника заводу:

      – У мене в кухні, – пояснив він.

      Чон До проспав усю ніч, а вранці прокинувся: його режим перелаштувався. Уся сушена риба з кімнати зникла, натомість на стільці стояло його радіо; неприєднані частини стояли поряд у пластиковому тазику. Коли ввімкнулися новини, він почув, як весь будинок загув двома сотнями гучномовців. Він дивився на те місце на стіні, де раніше була карта, а тим часом йому розповідали про майбутні переговори в Америці, про те, що Великий Керівник відвідав цементний завод у Сінпхо, про те, що північнокорейська команда з бадмінтону всуху перемогла лівійців, і врешті нагадали про заборону їсти ластівок, оскільки ті регулюють чисельність шкідників рису.

      Чон До важко зіп’явся на ноги, знайшов шмат бурого паперу. Тоді натяг зашкарублі від крові штани, у яких був чотири дні тому, коли з ним оте все сталося. За дверима, у кінці коридору, стояла черга до туалету десятого поверху. Оскільки всі дорослі були на консервному заводі, то вона складалася з бабусь і дітей; усі чекали, тримаючи в руках шматки паперу. Коли настала його черга, Чон До побачив, що в кошику повно пожмаканих сторінок «Родон сінмун», яку заборонено було рвати, не кажучи про те, щоб нею підтиратися.

      Просидів він там довго. Нарешті вилив в унітаз два черпаки води, а коли виходив, його зупинила якась старенька в черзі.

      – Це ти живеш у домі начальника заводу? – спитала вона.

      – Так, – відказав Чон До.

      – Краще б той будинок згорів! – сказала старенька.

      Коли він повернувся, квартира була відчинена. Там Чона До зустрів той самий чоловік, який його допитував. У руках він тримав пару «найків».

      – Що це, в дідька, у вас на даху?

      – Собаки, – відказав Чон До.

      – Смердючі створіння. У Пхеньяні вони заборонені. Так і тут повинно бути. Та й свинину я можу в будь-який день отримати.

      Чоловік підняв своїми покрученими руками «найки»:

      – А це що таке?

      – Якісь черевики американські, – сказав Чон До. – Одного вечора в сіті нам потрапили.

      – Та невже! А для чого вони?

      Було важко повірити, що слідчий із Пхеньяна ніколи не бачив хороших кросівок. Проте Чон До пояснив:

      – Напевне, для фізкультури.

      – Чув про таке, що американці займаються безглуздою працею для розваги. А це що таке? – Він показав на радіо.

      – Це з роботи, – відповів Чон До. – Я його лагоджу.

      – Увімкни!

      – А воно ще не зібране. – Чон До показав на тазик із деталями. – Та й коли б зібрав, то антени нема.

      Слідчий поклав кросівки й пішов до вікна. Сонце було високо, але ще йшло вгору, і глибоке море під його промінням блакитно сяяло.

      – Ти тільки поглянь! Дивився б на це й дивився.

      – Так, дуже гарне море, – шанобливо відказав Чон До.

      – Якщо