Ловець снів. Стівен Кінг

вікном не залишилося нічого, крім білості, немов хтось підняв гігантський кіноекран. Тут Джонсі вперше відчув неспокій, і не тільки щодо Піта й Генрі, які зараз мали повертатися з крамниці Ґосселіна в «скауті» Генрі, а й щодо Бобра. Можна було б сказати: якщо хтось і орієнтується в цьому лісі, то це Бобер, – але коли тебе зусібіч оточує біла запона, тут ніхто не зорієнтується. «Усі ставки скасовуються» – ще одна приказка його недолугого татуся, може, не така вдала, як «не можна змусити себе бути щасливчиком», але теж непогана. Гудіння генератора могло б допомогти Боброві знайти дорогу, але, як слушно вказав Маккарті, звуки можуть, навпаки, заплутати, особливо коли здіймається вітер, а зараз, схоже, до того і йшлося.

      Мати навчила його готувати з десяток простих страв, у тому числі створювати бутерброди зі смаженим сиром. «Спочатку поклади трохи гіркавок, – повчала вона, гіркавками Джанет Джонсі називала гірчицю, – а тоді маж маслом хліб, не пательню, чорт забирай, інакше в тебе вийде просто підсмажений хліб із сиром зверху». Він так і не зрозумів, як може впливати на остаточний результат те, що ти будеш мазати маслом пательню чи хліб, але завжди дотримувався материнської поради, хоча намазувати масло на один бік хліба, поки другий підсмажується, було страх важким заняттям. Так само він завжди знімав гумові чоботи, коли заходив до будинку, тому що мати багато разів повторювала: «Вони тягнуть ноги». Він уявлення не мав, що це означає, але навіть зараз, наближаючись до сорокарічного віку, незмінно знімав гумові чоботи, ледь переступивши поріг, щоб вони не тягли ноги.

      – Мабуть, зроблю і собі один, – промовив Джонсі й поклав на пательню шматок хліба маслом донизу.

      Закипів суп, і по кухні поширився приємний запах домашнього затишку.

      – Гарна думка. Сподіваюся, з вашими друзями все добре.

      – Так, – сказав Джонсі, починаючи помішувати суп. – А ви де полюєте?

      – Раніше їздили в Марс-хілл, там місце належало Нету й дядькові Беккі, але два роки тому, влітку, якийсь ідіот, щоб йому добре жилося, влаштував там пожежу. П’яний кинув необережно недопалок, принаймні начальник пожежної охорони так сказав.

      Джонсі кивнув.

      – Звичайна історія.

      – Страховка покрила вартість того місця, але нам ніде було полювати. Мені здавалося, на цьому все й скінчиться, але Стів знайшов місце в Кінео. Я гадав, це якесь окреме селище, ще одна частина Джефферсон-тракту, але його нечисленні мешканці вважають, що живуть у Кінео. Знаєте його?

      – Знаю, – вимовив Джонсі крізь губи, що дивним чином оніміли. У його свідомості пролунав черговий телефонний дзвінок нізвідки. «Діра в стіні» перебувала за двадцять миль на схід від «Ґосселіна». Кінео – миль за тридцять на захід від магазину. Всього виходило п’ятдесят миль[22]. Він повинен був повірити, що людина, яка сиділа перед ним на дивані, закутавшись у ковдру аж до носа, пройшла п’ятдесят миль після того, як заблукала вчора вдень? Маячня. Неможливо.

      – Смачно пахне, – сказав Маккарті.

      Пахло справді смачно, тільки

22

50 миль ≈ 80 км.