Львів. Смаколики. Різдво (збірник). Сборник

роботи у фірмі-дистриб’юторі алкогольних напоїв, дозволила собі сп’яніти від банальної домашньої медівки і спраглого погляду молодшого на шість років юнака. Мало того, що працював під її керівництвом, Ігор іще й мав до метра дев’яносто зросту і біляве волосся, а вона – маленька худенька брюнетка – знову потрапила у цю пастку, бо завжди обожнювала саме таких, мужніх і сильних вікінгів. Але. Не всі накачані блондини – вікінги, тим паче не всі – мужні й сильні, це вона мала б засвоїти після розлучення з чоловіком. А не засвоїла.

      Ігоря всі називали Ігорком, а коли вона спитала чому, він пояснив на прикладі: от як у вас скорочено буде від Ярослав? Славік? А у нас Славко.

      Вона розсміялася, і з цього розпочався їхній роман. Чи то львівське повітря було таке романтичне, чи то медівка з секретом, але розпочався він бурхливо і весело.

      Зазвичай після роботи вони зустрічалися в якійсь львівській кавярні – благо їх тут було так багато, що кожного тижня вони вибирали нову, дегустували там напої, дуріли, як діти, і йшли до неї на квартиру, де їх зустрічав Семен, переминаючись із ноги на ногу, розгойдуючись на перекладинці й завзято стрекочучи: «Пррівєт! Прррівєт!»

      Ігор називав її папужку москалем і грозився навчити казати «Слава Україні», на що папужка настовбурчував пір’я, ховав дзьоба під крило й мовчав весь вечір, вона сміялася з них обох і йшла готувати вечерю, бо, як казав Ігор, – правдивий галичанин любить домашні смаколики, які готує йому спочатку мама, а потім жінка, а ніяк не ресторанну їжу.

      Їй було цікаво побути жінкою правдивого галичанина, а слово «смаколики» подобалося найбільше, тому вона щовечора намагалася приготувати якісь нові страви, поки він лежав на дивані, клацаючи пультом.

      Мама давно казала, що в ній живе вічна потреба кимось опікуватися. Спочатку вона опікувалася молодшим братом, аж поки той виріс, потім чоловіком-художником, поки його зради не перейшли всі допустимі межі і навіть на роботі їй дружно доповідали, з ким його бачили напередодні. Після розлучення вона купила собі жовтогарячого папугу, причому продавець клявся, що той після належного навчання зможе декламувати поеми, але далі «пррівєт» вони так і не просунулися.

      А тепер ось вона бігала офісом, прохаючи підлеглих, щоб вони допомогли їй скласти список різдвяних страв, бо Ігор усі вуха їй протуркотів, що різдвяні свята у них відзначають по-особливому і якщо вона не була на Різдво у Львові, значить, вона не знає, що таке справжнє Різдво.

      Дещо зі списку її дивувало, наприклад цвіклі – то був тертий бурячок із хроном, у Києві було заведено їсти хрін з оцтом, а тут додавався ще й бурячок, багато бурячка, а мачинька з грибами походила, мабуть, від слова «мачати» і являла собою грибну підливу, у яку мачали вареники з картоплею і капустою. Вона старанно все нотувала і не переживала, що щось не вдасться, хоча дещо все-таки її лякало, наприклад пампухи. За пончики вона б іще взялася, а от за пампухи…

      Доведеться потайки закупити їх у супермаркеті, хоча вона й підозрювала, що там вони зовсім не такі, як у галицьких