Львів. Смаколики. Різдво (збірник). Сборник

макіяж а-ля натурель і практично до кожного вбрання – іншу сумочку.

      Давно звикла жити так, як хочеться, а не як заведено, чому ж їй зараз так зле, ноги і руки трусяться, а серце боляче стискається у грудях?

      Тому що у Всесвіті стало однією історією про нелюбов більше…

      – Я не можу взяти тебе на село, сама розумієш… – аж надто бадьоро завершив свою тираду Ігор і замовк в очікуванні її поблажливого «та нічого, їдь, я впораюся…», але вона не змогла вичавити з себе жодного слова, просто обірвала зв’язок і сховала телефон до кишені, а потім трохи постояла, притримуючи рукою древню стіну якоїсь кам’яниці (наче боялася, що стіна не витримає і завалиться) і судомно хапаючи ротом морозяне повітря, немов за півроку оте шаленство, яке люди називають коханням, встигло в’їстися в її легені, мов цигарковий дим (палила вона нечасто, тільки під настрій, це було ще одним мінусом з точки зору порядного галичанина, мала тих мінусів до біди і трохи, як тут говорять, але невже не мала права на щастя?).

      Отак постоявши, попростувала передріздвяним Львовом, вже знаючи, що тутешні дива не для неї, що Львів не впустить її у свою казку й на її Землі обітованій різдвяні волхви не принесуть дарів до Вифлеєма…

      До ночі блукала засніженими вуличками, згадуючи, як блукали вони тут удвох, пристрасно цілуючись у нішах кованих дверей, які тут називалися брамами.

      Сліз не було. А шкода, не бути їй героїнею дамських романів, і ніхто не напише про неї: «На її щоках гарячі сльози змішувалися з холодними сніжинками». Насправді все набагато прозаїчніше: вона грала роль мами, а він, як кожен син, захотів свободи…

      Коли добре промерзла, зайшла у нічний магазин і попросила пляшку, звісно – горілки, звісно – львівської, бо що може пити покинута леді у Львові на самоті, як не сорокаградусний спирт виробництва львівської лікеро-горілчаної фабрики?…

      А коли відповіли, що тут після двадцять другої алкоголь не продають, вона розреготалася. Як могла регіональний менеджер лікеро-горілчаної компанії забути, що у Львові не продають спиртне уночі?!

      На неї подивилися, як на ще одну ненормальну туристку, і порадили піти в нічний клуб, де завжди є алкоголь, це ще більше її розсмішило: покинута леді з розмазаною по щоках тушшю самотньо сидить за барною стійкою над чаркою горілки в нічному клубі – що може бути вульгарніше?!

      Опанувавши себе, вона полізла у кишеню, щоб викликати перше-ліпше таксі й дозволити водієві довести себе додому, точніше до тимчасового притулку, де вона проведе своє перше і, мабуть, останнє Різдво у Львові, бо службові романи між начальницею й підлеглим закінчуються добре тільки у фільмах і треба припиняти цю історію, поки на тебе ще не дивиться косо весь колектив…

      Витягнула руку з кишені. Роззирнулася. Глянула для чогось на підлогу. І зрозуміла, що окрім кохання втратила й телефон.

      Це було останньою краплею, яка переповнила чашу її майже безмежного терпіння.

2

      SMS прийшло несподівано, потривоживши дотикові рецептори шкіри режимом вібро.

      За