Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати (збірник). Чак Поланік

смикає її на маленькій ниточці й кричить:

      – Ляльковий театр! Фокус-покус!

      А тоді вона ляпає цією штукою по щоці ромео, який і досі сидить перед нею навпочіпки. Бріт женеться за ним, верещить і розмазує по його шкіряній куртці червоні плями. Інші ромео намагаються не зустрічатися з нею очима, вони вперто роздивляються свої черевики або поглядають у вікна, але вона смикає за ту маленьку ниточку, ляпає їх по головах, вимазує червоною рідиною й весь час вищить:

      – Ляльковий театр! Фокус-покус!

      Вона сміється – аха-ха-ха-ха – й кричить:

      – Ляльковий театр! Фокус-покус!

      В автобусі день-дзень-дзеленькає дзвоник, який відзначає наступну зупинку, і сотня пасажирів виходить біля магазину «Севен-ілевен», вони штовхаються й вивалюються з автобуса, наче їм усім терміново закортіло купити сльорпі[76] та перевести в готівку мега-виграшні квитки лотереї «Павербол».

      – Люди, все гаразд! – кричу я їм навздогін.

      – Вона акціоністка! – волаю я з вікна автобуса й махаю їм руками.

      – Вона нічого такого не мала на увазі! Це лише черговий протест проти статевої дискримінації! – верещу я.

      – Вона мислить поза рамками! – волаю я, навіть коли автобус від’їжджає, а в ньому – лише ми двоє.

      – Та вона просто дурня клеїть! – волаю я, коли Бріт проходить між рядами сидінь і починає поганяти водія своїм чайним пакетиком.

      Одного вечора я приходжу додому з роботи, а гола Бріт стоїть боком перед дзеркалом у ванній кімнаті й тримає обома руками живіт – відтоді як ми зустрілися в поїзді, вона трохи погладшала, але нічого серйозного, тиждень на ананасах і оцті легко все виправить. А тоді Брітні бере мене за руку, розводить пальці, притискає їх до свого живота й каже:

      – Відчуваєш? Здається, я з’їла дитинку.

      Вона дивиться на мене своїми звабливими зеленими очима, наче цуценятко, і я питаю в неї, чи не хоче вона піти зі мною в лікарню й владнати цю справу, і вона киває головою, що згодна. Тоді ми чекаємо, коли в мене випаде вихідний, і йдемо в лікарню, і, як завжди, хідник перед будівлею перекривають учителі недільної школи. Вони тримають сміттєві пакети, повні якогось непотребу, типу відірваних і поламаних рук і голів від пластикових ляльок, і всі вони перемішані з кетчупом, тож моя Бріт не вагається ані секунди. Вона опускає руку в один зі сміттєвих пакетів, дістає звідти ногу й облизує її начисто, наче картоплю-фрі. Ось яка крута моя красуня-дівчина. Я розгортаю журнал «Нейшенал джеографік», поки медсестра питає в Бріт, чи вона їла щось сьогодні, і Бріт відповідає, що вчора з’їла ціле каное, повне вояк племені ірокезів, але ні, сьогодні вона ще нічого не їла. І не встигаю я дочитати оту статтю про стародавніх єгипетських мумій, коли лунає крик і в коридор вибігає Брітні – босоніж і в одноразовому паперовому халатику, наче відбулося щось жахливе або наче вона ніколи раніше не робила абортів, бо вона біжить босоніж аж до самої моєї квартири, і, щоб вона припинила тремтіти й блювати, я пропоную їй вийти за мене заміж.

      Очевидно,

76

Slurpee – фруктові соки з великою кількістю льоду, які продаються в магазинах «7-eleven».