Відьмак. Час погорди. Анджей Сапковський

демонструючи гострі, білі, конічні зуби, що сильно контрастували із майже чорною лускою навколо пащі. Глядачі голосно охнули. Кудлатий песик зайшовся різким гавкотом – його тримала на руках жінка, з вигляду торговка.

      – Дивіться уважно, добрі люди, – крикнув рябий. – І радійте тому, що подібне страхіття у ваших краях не живе! Ото потворний василіск із далекої Зерріканії! Не наближайтеся, не наближайтеся, бо хоча він замкнений у клітці, самим диханням своїм може вас отруїти!

      Цірі й Фабіо пропхалися урешті наперед глядачів.

      – Василіск, – коментував рябий з підвищення, спираючись на тичку, наче вартовий на алебарду, – це найотруйнійша бестія на світі! Бо василіск королем усіх гадів є! Якби було василісків більше, пропав би світ цілком і повністю! На щастя, дуже рідкісна то повтора, бо народжується він з яйця, півнем знесеним. А ви ж і самі знаєте, людоньки, що не кожен півень яйця несе, а лише той мерзотник, який як квочка іншому півню дупу підставляє.

      Глядачі хоровим сміхом відреагували на масний – якщо не сказати «намащений» – жарт. Не сміялася тільки Цірі, увесь час уважно роздивляючись потвору, яка, роздратована галасом, звивалася і билася об пруття клітки й кусала її, даремно намагаючись розвернути покалічені перетинки крил.

      – Яйця, таким півнем знесені, – продовжував віспуватий, – мусять сто й одна отруйна змія висидіти! А коли з яйця проклюнеться василіск…

      – Це не василіск, – заявила Цірі, гризучи бергамотку. Віспуватий глянув на неї скоса.

      – …коли василіск проклюнеться, кажу, – продовжив, – тоді всіх змій у гнізді повижере, поглинувши їхню отруту, але шкоди ніякої від того не зазнає. А сам отрутою так насититься, що не тільки зубом зможе вбивати, не тільки дотиком навіть, але й диханням самим! А коли кінний рицар візьме й списом василіска проб’є, то отрута по держаку уверх піде, заразом і коня, і вершника на місці вбиваючи!

      – Це неправдива неправда, – голосно сказала Цірі, випльовуючи кісточку.

      – Правда найправдивіша! – запротестував рябий. – Уб’є коня і вершника уб’є!

      – Аякже!

      – Стихни, паняночко! – крикнула торговка із песиком. – Не заважай! Хочемо подивуватися і послухати!

      – Цірі, припини, – прошепотів Фабіо, штовхнувши її убік. Цірі пирхнула на нього, потягнувшись до кошика за наступною грушкою.

      – Перед василіском, – рябий почав говорити голосніше в шумі, який здійняли глядачі, що почали грізно бурчати, – будь-яка тварина тікає, щойно шипіння його почує. Кожен звір, навіть дракон, та що я там, кокодрил навіть, а кокодрил – неможливо страшенний, хто бачив його, той знає. Тільки одне звірятко не лякається василіска, й це куниця. Куниця, коли потвору побачить у пустелі, то бігцем до лісу скоренько біжить, там тільки їй одній зілля знане знаходить і з’їдає його. Тоді отрута василіска вже куниці нестрашна, й тоді та загризти його на смерть може…

      Цірі пхикнула сміхом і зімітувала губами протяжний, майже непристойний звук.

      – Гей, мудрило! – не витримав віспуватий. –