Відьмак. Час погорди. Анджей Сапковський

і втупила в неї блискучі очі.

      – Я не любителька тілесних покарань, – сказала льодяним голосом, знову поправивши манжети рукавичок, – але постараюся, аби тебе відшмагали, адептко. Не за неслухняність, не за крадіжку амулета й не за прогули. Не за те, що ти носиш недозволену одежу, що ходиш із хлопцем і розмовляєш із ним про справи, про які говорити тобі заборонено. Будеш відшмагана за те, що не вмієш розпізнавати архимайстриню.

      – Ні! – крикнув Фабіо. – Не кривди її, вельможна пані! Я – клерк у банку пана Мольнара Джанкарді, а та панянка є…

      – Стули пельку! – крикнула Цірі. – Сту…

      Закляття, що закрило їй рот, було накладено швидко й брутально. Вона відчула на вустах кров.

      – Ну? – підігнала Фабіо світловолоса, відпускаючи й пестливим рухом розгладжуючи комір хлопця. – Кажи. Ким є ця горда панянка?

      Маргарита Ло-Антіль з плюскотом випірнула з басейну, розбризкуючи воду. Цірі не могла стриматися, аби не придивитися. Бачила голу Йеннефер не раз і не вважала, що хтось може мати кращу фігуру. Помилялася. Побачивши голу Маргариту Ло-Антіль, від заздрості почервоніли б навіть мармурові статуї богинь і німф.

      Чародійка схопила цеберце холодної води й вилила його собі на бюст, надзвичайно при тому лаючись й обтрушуючись.

      – Гей, дівчино, – кивнула Цірі. – Будь ласка, подай мені рушника. Ну, припини нарешті на мене дутися.

      Цірі стиха пирхнула, все ще ображена. Коли Фабіо видав, хто вона така, чародійки волокли її силою через половину міста, виставляючи на посміховисько. У банку Джанкарді справа, зрозуміло, відразу прояснилася. Чародійки вибачилися перед Йеннефер, пояснивши свою поведінку. Йшлося про те, що адептки з Аретузи були тимчасово переведені до Локсії, бо приміщення школи віддали для учасників і гостей з’їзду чародіїв. Скориставшись із замішання при переводі, кілька адепток вибралися з Танедду й утекли в місто. Маргарита Ло-Антіль і Тіссая де Фрьес, попереджені активацією амулета Цірі, прийняли її за одну з утікачок.

      Чародійки вибачилися перед Йеннефер, але жодна не подумала про те, аби вибачитися перед Цірі. Йеннефер, вислухавши вибачення, дивилася на неї, і Цірі відчувала, як горять її вуха. А найгірше було Фабіо – Мольнар Джанкарді вилаяв його так, що в хлопця сльози стояли на очах. Цірі було його шкода, але вона й гордилася ним – Фабіо дотримав слова й навіть не писнув про виверну.

      Йеннефер, як виявилося, чудово знала Тіссаю і Маргариту. Чародійки запросили її у «Срібну Чаплю», найкращий і найдорожчий заїжджий двір у Горс Велені, де Тіссая де Фрьес затрималася по приїзді, з тільки їй відомих причин зволікаючи з поїздкою на острів. Маргарита Ло-Антіль, яка виявилася ректоркою Аретузи, прийняла запросини старшої чародійки й тепер на якийсь час ділила із нею помешкання. Заїжджий двір і справді був розкішний: мав у підвалах власну лазню, яку Маргарита й Тіссая найняли виключно для себе, заплативши за те неймовірні гроші. Йеннефер і Цірі, зрозуміло, були запрошені користуватися лазнею – і в результаті усі поперемінно плавали в басейні й пітніли в пару вже кілька годин, безустанно при тому пліткуючи.

      Цірі