Відьмак. Час погорди. Анджей Сапковський

і нашою розмовою. А те, про що я зараз хотів би із тобою порозмовляти, знудить її ще більше, як я підозрюю… Долі світу, долі ґномів цього світу, долі їхніх банків – яка ж це нудна тема для молодих дівчат, майбутніх студенток Аретузи… Випусти її трохи з-під крил, Йеннефер. Нехай пройдеться містом…

      – Ой, так! – крикнула Цірі.

      Чародійка обурилася і відкрила рота, аби запротестувати, але раптом змінила намір. Цірі не була впевненою, але їй здалося, що вплив на те мало незначне підморгування, що супроводжувало пропозицію банкіра.

      – Нехай-но собі дівчина подивиться на чарівні красоти старовинного міста Горс Велен, – додав Джанкарді, широко посміхаючись. – Потрібно їй трохи свободи перед… Аретузою. А ми тут собі ще погомонимо про певні справи… гмм… особисті. Ні, я не пропоную, аби дівча ходило самотнє, хоча це й безпечне місто. Дам їй товариша й опікуна. Одного з моїх молодших клерків…

      – Вибач, Мольнаре, – Йеннефер не відповіла на посмішку. – Але мені не здається, що в теперішні часи, навіть у такому безпечному місті, товариство ґнома…

      – Мені б і в голову таке не прийшло, – обурився Джанкарді, – щоб це був ґном. Клерк, про якого я кажу, є сином шанованого купця, людини, так би мовити, на всю губу. А ти вважала, що я наймаю сюди тільки ґномів? Гей, Вільфлі! Поклич мені сюди Фабіо, швиденько!

      – Цірі, – чародійка підійшла до неї, легенько нахилилася, – тільки без усіляких дурощів, щоб мені не було соромно. Й тримай перед клерком язика за зубами, розумієш? Пообіцяй мені, що зважатимеш на вчинки й слова. Не кивай. Обіцянки дають у повний голос.

      – Я обіцяю, пані Йеннефер.

      – Слідкуй інколи ще й за сонцем. У полудень повернешся. Пунктуально. А якщо… Ні, не думаю, щоб тебе хтось упізнав. Але якщо ти побачиш, що хтось занадто приглядається до тебе…

      Чародійка сягнула до кишеньки, дістала невеличкий, позначений рунами хризопраз, відшліфований у формі клепсидри.

      – Сховай його в капшук. Не загуби. У разі потреби… Закляття пам’ятаєш? Тільки обережно, активація дає сильне відлуння, а амулет, як почне діяти, висилає хвилі. Якщо поблизу буде хтось чутливий до магії, ти відкриєшся замість того, щоб замаскуватися. Ага, ось тобі ще… Якщо ти захочеш щось собі купити.

      – Дякую, пані Йеннефер, – Цірі поклала амулет і монети до капшука, із цікавістю глянула на хлопця, який забіг до кабінету. Хлопець був веснянкуватий, хвилясте каштанове волосся падало йому на високий комірець сірої уніформи клерка.

      – Фабіо Сахс, – представив його Джанкарді. Хлопець ґречно вклонився.

      – Фабіо, це пані Йеннефер, наш достославний гість і шанована клієнтка. А ця панна – її вихованка, вона має бажання провідати місто. Станеш її супроводжувати, послужиш провідником й опікуном.

      Хлопець уклонився знову, на цього разу – явно до Цірі.

      – Цірі, – сказала холодно Йеннефер. – Устань, прошу.

      Вона встала, трохи здивована, бо розумілася у звичаї настільки, щоб знати, що той такого не вимагає. І відразу зрозуміла. Клерк, щоправда, виглядав її ровесником, але був на голову