Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

Лу. Виглядає як непоганий спосіб потрапити у власний лазарет зі зламаною щиколоткою, еге ж?»

      «Є таке. До того ж смеркає».

      Отак домовившись із собою про все, Луїс раптом почав дертися на бурелом.

      Уже коли він опинився на півдорозі до вершини, дерева під ним затремтіли з характерним тріском.

      Кляті кості торохтять, док.

      Коли купа знову задвигтіла, він вирішив спускатися. Краї сорочки висмикнулися зі штанів.

      Луїс ступив на тверду землю неушкодженим і без пригод, обтрусив руки від пилу і тирси. Рушив стежиною, яка приведе його додому – до дітей, які хочуть казочку на ніч, до Черча, який сьогодні проводив останній день як підкорювач дамських сердець, та до вечірнього чаювання з дружиною, коли діти поснуть.

      Перш ніж піти, він ще раз оглянув галявину, вражений її непорушною тишею. Мацаки землистого туману виникали нізвідки, звиваючись навколо табличок. Ці концентричні кола… Це ж треба: самі того не знаючи, діти Північного Ладлоу своїми руками витворили власну модель Стоунхенджу.

      «Це точно все, Луїсе?»

      Попри те що він тільки краєм ока побачив те, що лежить по той бік бурелому, перш ніж двигтіння під ногами налякало його і змусило спуститися, він міг би заприсягтися, що бачив продовження стежки, яка вела в лісові хащі.

      «Не твоя справа, Луїсе. Хай вона йде, куди хоче».

      «Так, босе».

      Луїс розвернувся і пішов додому.

      Коли Рейчел уклалась спати, він ще з годину не міг заснути, перебираючи старі медичні журнали. Він відмовлявся визнати, що ідея лягти в ліжко – заснути – лякала його. Раніше в нього ніколи не бувало сомнамбулічних станів, тож він не міг бути певен, що це одиничний випадок, поки це станеться або не станеться знову.

      Він почув, як Рейчел підвелась з ліжка і ніжно гукнула його:

      – Лу, любий, ти йдеш?

      – За мить буду, – відповів Луїс і погасив настільну лампу.

      Тієї ночі йому знадобилося значно більше, ніж сім хвилин, щоб вимкнути свою обчислювальну машину. Він слухав глибоке дихання Рейчел, яка міцно спала біля нього, і прихід Віктора Паскоу не видавався аж таким неможливим. Він боявся, що варто заплющити очі – і двері з грюкотом розчахнуться, і у дверному прорізі стоятиме він – наша запрошена суперзірка – Віктор Паскоу, у спортивних шортах, мертвотно блідий і з випнутою ключицею.

      Луїс часом провалювався в сон, і йому уявлялося, як це – прокинутися на страшному і холодному «Кладвишчі домажніх тварин», поміж отих концентричних кіл, залитих місячним сяйвом, а потім повертатися назад тією стежкою в глушині. Він думав про це і знову прокидався.

      Лише після півночі сну нарешті вдалося підкрастися до нього й полонити. Жодних видінь не було. Луїс прокинувся о пів на восьму, почувши стукіт осіннього дощу об шибки. З легким острахом відкинув ковдру і глянув на простирадло: воно було бездоганним. Звісно, ніхто б не зміг так сказати про його ноги, вкриті мозолями на п’ятках, але вони були хоча б чистими.

      Стоячи під душем, він піймав себе на тому, що мугикає якийсь мотивчик.