Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

скривавлених губ, а здорова засмага сховалася під саваном мертвотної блідості у млявому нічному світлі. Мрець підняв руку і вказав напрямок.

      Луїс глянув туди і застогнав. Його очі широко розплющилися, і він притис руку до рота, щоб стримати крик. Він відчув сльози на щоках і зрозумів, що розплакався посеред усього цього кошмару.

      Бурелом, з якого стривожений Крендал стягнув Еллі, перетворився на гору кісток. І ті кістки рухалися. Вони гуркотіли і тріщали, сплітаючись у фантасмагоричного монстра – щелепи, стегна та ліктьові кістки, кутні зуби й різці; людські та тваринячі черепи моторошно посміхалися. Фаланги пальців клацали. Рештки ніг згинали свої скам’янілі суглоби.

      Усе рухалося, двигтіло. А Паскоу наближався до нього, його скривавлене обличчя зловісно біліло на тлі нічного неба. Замкнена на самій собі думка поглинала рештки свідомості Луїса: «Ти маєш закричати щоб прокинутися байдуже що налякаєш Рейчел Еллі Ґейджа розбудиш увесь дім розбудиш усю околицю треба закричати щоб прокинутися закричатизакричатизакричатищобпрокинутисяпрокинутисяпрокинутися…»

      Однак з його вуст злетів лише приглушений шепіт; він був схожим на дитину, яка сидить на сходах ґанку і тільки вчиться свистіти.

      Паскоу підійшов ближче і заговорив:

      – Двері мають бути зачинені, – промовив Паскоу. Він дивився на Луїса згори вниз, бо той впав до його ніг. На обличчі трупа з’явився вираз, який Луїс спершу хибно прийняв за співчуття. Однак то аж ніяк не було співчуття: лише жахлива терплячість. Паскоу досі вказував на гору кісток. – Не ходи туди, докторе. Як би сильно тобі не хотілося – не ходи. Кордони створювалися не для того, щоб переступати через них. Пам’ятай: тут більше сили, ніж ти можеш собі уявити. Вона стара і ніколи не відає спокою. Пам’ятай.

      Луїс знову спробував крикнути, але йому не вдалося.

      – Я прийшов як друг, – продовжив Паскоу. Він справді сказав слово «друг» чи Луїсу просто почулося? Здавалося, ніби Паскоу говорив іноземною мовою і тільки магія сну допомагала Луїсові розуміти його… І слово друг було найближчим до того, у що можна було скласти вимовлені Паскоу звуки. – Загибель твоя і всіх, кого ти любиш, наближається, докторе.

      Він підійшов так близько, що Луїс міг відчути нудотний запах смерті.

      Паскоу простягнув до нього руки.

      Луїс вкотре спробував закричати, але світ закрутився навколо під моторошний гуркіт кісток у могильнику, осяяному млявим нічним світлом.

      17

      Пересічній людині необхідно сім хвилин, щоб заснути, але, якщо вірити «Психології для чайників», для пробудження їй необхідно десь п’ятнадцять-двадцять хвилин. Буцімто сон – це басейн, з якого випірнути не так легко, як пірнути. Коли сплячий прокидається (байдуже, він чи вона), то проходить різні стадії сну: від безпробудної нетями до легкої дрімоти – стану, коли вже може чути звуки і навіть відповідати на запитання, але потім не пам’ятає про це. Хіба що згадає якийсь уривок сну.

      Луїс чув клацання і гуркіт кісток.