Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

трохи занедужав, – відповів зараз Луїс Джаду.

      – О, це і справді прикро, – сказала Норма. – Але наступного року йому буде навіть цікавіше. Відкривай сумку, Еллі… Упс!

      Норма взяла з миски на столі яблуко і «Снікерс», та і те, й інше випало з її рук. Луїса вразило, наскільки її покручені артритом руки були схожі на клешні. Він нахилився і підняв яблуко, яке котилося підлогою, а Джад підхопив «Снікерс» і кинув його до Еллі в сумку.

      – Ой, люба, давай я дам тобі інше яблучко, – запропонувала Норма. – Це ж, мабуть, побилося.

      – Ні, не варто, і це хороше, – відповів Луїс, намагаючись вкинути яблуко в торбинку Еллі. Однак дівчинка відступила на крок і завбачливо прикрила торбинку.

      – Я не хочу побите яблуко, татку! – мовила вона до Луїса, немов той зовсім здурів. – На ньому ж будуть коричневі плямки… Фу.

      – Еллі, це, чорт забирай, неввічливо!

      – Луїсе, не свари її за те, що каже правду. Щирість і відрізняє дітей від дорослих. А коричневі плями – бридкі.

      – Дякую, місіс Крендал! – Еллі переможно зиркнула на батька.

      – Прошу, люба, – всміхнулася Норма.

      Джад провів їх до ґанку. Повз пройшли двоє маленьких привидів, і Еллі впізнала в них друзів зі своєї школи. Вона потягнула їх до Норми на кухню, і на якусь мить Джад і Луїс лишилися сам на сам.

      – Її артрит погіршився, – мовив Луїс.

      Джад ствердно кивнув і викинув недопалок у попільничку.

      – Їй завжди гіршає восени і взимку, але так погано ще ніколи не було.

      – Що каже лікар?

      – Нічого. Він не може нічого сказати, бо Норма не хоче його бачити.

      – Що? Чому?

      Джад подивився на Луїса: у світлі вогнів «універсала», який чекав на гостей, старий виглядав на диво беззахисним.

      – Мабуть, варто було б обрати кращий час для того, щоб попросити про це, але, гадаю, в дружбі немає поняття «хорошого» і «поганого» часу. Чи не міг би ти її оглянути?

      З кухні чулося завивання привидів і гиготіння Еллі – вона цілий тиждень вчилася сміятися як справжня відьма. Усе повнилося гелловінськими веселощами.

      – Норму щось іще турбує? – запитав Луїс. – Вона чогось боїться?

      – Її болить у грудях, – тихо відповів Джад. – І вона більше не хоче бачити доктора Вейбріджа. Я трохи хвилююся.

      – А чи хвилюється вона сама?

      Джад завагався, але все ж таки сказав:

      – Гадаю, вона налякана. Мо’, то основна причина, чом вона не хоче йти до лікаря. Одна з її ліпших подруг, Бетті Кослоу, померла в лікарні минулого місяця. Рак. А вони з Нормою однолітки. Вона боїться.

      – З радістю її огляну, – погодився Луїс. – Жодних проблем.

      – Дякую, Луїсе, – вдячно відповів Джад. – Якщо ми разом схопимо її, то мо’…

      Джад раптово змовк і запитально схилив голову набік. Його погляд перетнувся з Луїсовим.

      Крід не пригадував, як одне почуття змінилося іншим. А від спроб розібратися в цих причиново-наслідкових зв’язках тільки паморочилося в голові. Певен