Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

пролунав голос Рейчел:

      – Еллі, перш ніж спускатися, обніми на прощання татка.

      Еллі забігла до нього – волосся стягнуте хвостиком, а сама вона вбрана в червону сукенку.

      – Я вже прокинувся, доцю, – сказав він. – Давай біжи, а то запізнишся на автобус.

      – Добре, татку! – вона підбігла до ліжка, чмокнула Луїса в брудну щоку і кинулася вниз сходами.

      Сон почав тьмяніти, втрачати чіткість. Хай йому грець, це було чудово.

      – Ну ж бо, Ґейдже, – покликав Луїс. – Іди поцілуй татка.

      Ґейдж не звернув на нього жодної уваги. Він біг за Еллі так швидко, як тільки міг.

      – Наздозени-наздозени-наздозени-НАЗДОЗЕНИ! – кричав він на всі свої маленькі легені. Луїс зміг побачити тільки силует його міцного дитячого тільця в підгузку.

      Рейчел крикнула:

      – Луїсе, з тобою все гаразд? Ти прокинувся?

      – Тааак! – озвався він, сідаючи в ліжку.

      – Кажу ж тобі, він прокинувся, – сказала Еллі. – Я пішла. Бувайте!

      Двері хряснули, і Ґейдж обурено заревів.

      – Одне яйце чи два? – спитала Рейчел.

      Луїс відкинув з ніг ковдру і спустив ноги на ворсинки килима. Він уже збирався відповісти, що не буде яєчню, а з’їсть миску вівсянки і вже бігтиме на… як слова застрягли в горлі.

      Його ноги були всі в багні та соснових голках.

      Серце заходилося гупати так, що ризикувало вистрибнути з грудей, наче чортик із табакерки. Очі вилізли з орбіт і швидко забігали, зуби міцно прикусили задерев’янілого язика. Луїс різко скинув ковдру. В ногах ліжка все було засипано глицею. Простирадла були абсолютно брудні.

      – Луїсе?

      Він помітив кілька соснових гілок на своїх колінах і раптом зиркнув на праву руку. На його біцепсі виднілась подряпина, свіжа подряпина там, де уві сні по ньому вдарила суха гілка.

      Я зараз закричу. Я це відчуваю.

      І він справді міг. Крик котився знизу до горла – нічого, крім великої холодної кулі страху. Реальність розмивалася. Справжньою реальністю були, як він думав, голки, бруд на простирадлах, кривава подряпина на голій руці.

      Я зараз закричу, остаточно збожеволію і вже не повинен буду про це думати.

      – Луїсе? – знову голос Рейчел. – Луїсе, ти що, заснув?

      Він боровся з собою наступні пару секунд; він боровся з собою так само люто, як і в ту мить зростаючого збентеження, коли Паскоу, якого принесли в лазарет, помирав на ковдрі. І Луїс таки переміг. Одна з шальок терезів переважила, і він вирішив, що Рейчел не має цього бачити: його брудних ніг у хвої, скинутих на підлогу ковдр, заляпаних багном простирадл.

      – Я вже прокинувся, – радісно відповів він. Язик у роті кривавив через те, що Луїс несподівано його прикусив. Його свідомість закружляла, і десь глибоко всередині, в найпотаємнішому закутку його єства, виникло питання, чи завжди це ірраціональне божевілля було так близько до нього. Так близько до всіх.

      – Одне яйце чи два? – Рейчел зупинилася на другій чи третій сходинці. Слава Богу.

      – Два, – гукнув він, відверто остерігаючись