Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

об його пах. – Обіцяю, ти не отримаєш нічого такого, що було б тобі не до смаку.

      Він потягнувся до неї, але вона спинила його, взявши за руку:

      – Спершу нагору!

      Рейчел приготувала для нього надзвичайно теплу ванну. Дуже повільно роздягнула і занурила у воду. Дружина надягнула доволі шорстку мочалку-рукавичку, яка зазвичай без діла висіла на лійці душа, і почала ніжно намилювати його тіло. Луїс відчував, як день – цей жахливий день – повільно спадав з нього. Рейчел також намокла, і трусики облягали її, немов друга шкіра.

      Луїс уже почав вилазити з ванни, але вона м’яко штовхнула його назад.

      – Що?…

      Тепер Рейчел ніжно обхопила його мочалкою і почала нестерпно повільно рухати її вгору-вниз.

      – Рейчел… – він весь спітнів, і зовсім не через гарячу воду.

      – Чшшшш.

      Здавалося, це триватиме вічно – щоразу, коли він був на межі екстазу, рука сповільнювалася, майже зупинялася. Вона стискала його, відпускала і стискала знову, доки він не кінчив з такою силою, що йому аж вуха позакладало.

      – Боже мій, – тремтячим голосом сказав Луїс, коли врешті зміг говорити. – Де ти цього навчилася?

      – У скаутах, – манірно відповіла Рейчел.

      Вона приготувала бефстроганов. Поки вони бавилися у ванній, той добре прогрівся, і Луїс, який ще о четвертій дня поклявся, що не з’їсть нічого до самого Гелловіну, попросив добавки.

      Потім Рейчел знову повела його нагору.

      – А тепер ти покажеш, на що здатен заради мене.

      «Зважаючи на все, що сталося, – подумав Луїс, – можна сказати, що я ще непогано тримаюся».

      Рейчел вдягнула стару блакитну піжаму. Луїс натягнув фланелеву сорочку й абсолютно безформні вельветові брюки (Рейчел називала їх дрантям) і пішов по дітей.

      Міссі Дендрідж хотіла знати все про нещасний випадок, і Луїс переповів їй події, повідомивши при цьому ще менше, ніж вона могла б прочитати в завтрашньому номері «Бенгор дейлі ньюз». Йому не подобалися подібні балачки – усе це відгонило протухлими плітками, – але Міссі відмовлялася брати гроші за сидіння з дітьми, а він все ж таки був вдячний їй за нагоду провести вечір з Рейчел.

      Ґейдж миттєво заснув, а Еллі, поки вони з милю йшли додому від будинку Міссі, постійно позіхала й сонно кліпала очима. Він поміняв Ґейджеві підгузок, надягнув на нього піжаму і поклав малого в ліжечко. Потім прийшов до Еллі читати казку на ніч. Вона, як завжди, просила «Там, де живуть чудовиська», книжку, яку вона затерла до дірок. Луїс умовив її послухати «Кота в капелюсі».[56] Через п’ять хвилин Еллі вже заснула, і Рейчел добре її вкрила.

      Коли він врешті піднявся нагору, Рейчел сиділа у вітальні зі склянкою молока в руці. У неї на стегні лежав розкритий роман Дороті Сеєрз.[57]

      – Луїсе, з тобою справді все добре?

      – Кохана, все гаразд. Дякую тобі. Дякую за все!

      – Будь-який ваш каприз, – Рейчел зневажливо осміхнулася. – Ти збираєшся до Джада на пиво.

      Він затряс головою.

      – Не сьогодні. Я абсолютно виснажений.

      – Сподіваюся, що в цьому і я трішки винна.

      – Так

56

Найвідоміша казка американського дитячого письменника і мультиплікатора Теодора Сьюза Гейзеля (1904–1991), який писав під псевдонімом Доктор Сьюз.

57

Дороті Лі Сеєрз (1893–1957) – англійська письменниця, одна із засновниць британського детективного клубу.