Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг

свіжопофарбованої таблички з написом «Місце доктора Кріда» і швидко зайшов у відділення.

      Чарлтон, вправна п’ятдесятирічна жіночка з сивиною у волоссі, в першому оглядовому кабінеті міряла температуру якійсь дівчині в джинсах і топі з відкритими плечима. Юна леді нещодавно добре посмажилася на сонці, про що свідчили опіки й облізла шкіра.

      – Доброго ранку, Джоан, – привітався Луїс. – А де машина «швидкої»?

      – О, у нас тут справжня трагедія, – відповіла та, витягуючи термометр з рота пацієнтки. – Стів Мастертон приїхав сьогодні о сьомій ранку і побачив велику калюжу під двигуном та передніми колесами: радіатор полетів. Машину відтягнули на ремонт.

      – Шикарно, – мовив Луїс, але відчув значне полегшення. Врешті-решт, машина ж не на виклику, а саме цього він боявся найбільше. – А коли її привезуть назад?

      Джоан Чарлтон розсміялася:

      – О, знаючи роботу наших університетських механіків, на неї варто чекати не раніше середини грудня. Її перев’яжуть стрічкою, як різдвяний подарунок, – вона зиркнула на студентку: – А ваша температура підвищена всього на півградуса. Прийміть дві таблетки аспірину та тримайтеся подалі від барів і темних провулків.

      Дівчина похнюпилася. Вона кинула на Луїса швидкий оцінювальний погляд і пішла геть.

      – Наша перша клієнтка в новому семестрі, – іронічно сказала Чарлтон і з характерним клацанням почала збивати показники термометра.

      – Здається, вам вона не дуже до вподоби.

      – Та знаю я таких, – відповіла вона. – Ні, звісно ж, у нас є й інакші придурки – спортсмени, готові вийти на поле з поламаними кістками і порваним сухожиллям, аби лишень не підвести команду. Не хочуть сидіти на лаві запасних, бо їм, бач, треба виглядати, як мачо. І чхати їм, що це може занапастити всю їхню подальшу кар’єру. Ну а це була Міс Трохи-Сопливий-Ніс, – вона різко повернула голову до вікна, і Луїс побачив ту саму попечену сонцем дівулю, яка тепер рухалася в напрямку гуртожитків. Під час обстеження вона виглядала так, наче жити їй зосталося день-два, але вона не хоче, щоб хтось знав про це. Та зараз вона йшла жваво і легко, звабливо похитувала стегнами і кокетувала.

      – Типова студентка-іпохондрик, – додала Чарлтон і кинула термометр у стерилізатор. – Цього року ми ще разів із двадцять побачимо її у нашому відділі. Її візити частішатимуть перед кожною сесією. Ну а перед випускними іспитами вона прийде сюди з твердим переконанням, що в неї мононуклеоз чи запалення легень. Їй вдасться уникнути чотирьох-п’яти іспитів – тих, де безхребетні викладачі дозволять просто виконати додаткове завдання. О, такі хитруни завжди хворіють, коли знають, що іспит матиме вигляд об’єктивного тесту, а не суб’єктивного есе.

      – Щось ми з вами сьогодні надто цинічні, – спантеличився Луїс.

      Вона підморгнула і легко посміхнулася:

      – Не беріть це надто близько до серця, докторе. Не варто.

      – А де зараз Стівен?

      – У вашому кабінеті. Відповідає на листи