Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка». Фенні Флеґґ

крекер. Більшість життя він тільки тим і займався, що мив крекери. Він мив і печиво також, але це було вже не так кумедно. Якось він узявся мити ріжок від морозива…

      Краще мені не згадувати про цього єнота. Інакше вони вирішать, що я божевільна, як місіс Філбім в іншому кінці залу. Благослови Боже її серце, вона гадає, що Човен Кохання несе її до Аляски. Чимало бідолашних душ у цьому місці навіть не знають, хто вони.

      Ед, чоловік Евелін, підійшов до дверей гостьової зали й нетерпляче махнув рукою. Евелін зім’яла обгортки від цукерок, поклала їх до сумочки й підвелася.

      – Перепрошую, то мій чоловік. Здається, він готовий їхати. Місіс Тредґуд здивовано глянула вгору та промовила:

      – Ви справді маєте йти?

      – Так, гадаю, мені час, – відповіла Евелін. – Він уже готовий їхати.

      – Що ж, я була рада побалакати з вами… Як вас звати, люба?

      – Евелін.

      – Що ж, приїздіть ще і навідайте мене, чуєте? Мені сподобалась наша розмова… прощавайте, – гукнула вона вслід Евелін і стала чекати на наступного відвідувача.

      «Вімз віклі»

      (Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

      15 жовтня 1929 р

Володіння метеоритом оскаржується

      Місіс Веста Едкок та її син, Ерл-молодший, заявили, що вони є повноправними власниками метеорита, бо, як стверджує Веста,

      Отиси орендували в неї житло, в яке він влучив, а отже, це її будинок та її метеорит.

      Відповідаючи на запитання щодо цієї справи, місіс Бідді Луїз Отис висунула власні претензії на метеорит, аргументуючи це тим, що він влучив у її радіо. Її чоловік Рой, машиніст «Південної залізниці», працював у пізню зміну й не був удома на момент пригоди. Але він вважає, що нічого надзвичайного не сталося, адже якось 1833 року випало 10 000 метеоритів за ніч, а тут усього лише один, тож нема чого здіймати галас.

      Бідді відповіла, що в будь-якому разі збереже його як сувенір. До речі, це лише гра моєї уяви чи справді часи стають важчими? Моя друга половинка каже, що минулої ночі в кафе «Зупинка» об’явилися ще п’ятеро безробітних, шукаючи чогось попоїсти.

Дот Вімз

      Дейвенпорт, Айова

      Табір сезонних робітників

      15 жовтня 1929 р

      П’ятеро чоловіків сиділи, зіщулившись, навколо вогника, що ледь жеврів. Руді й чорні тіні танцювали на їхніх обличчях, доки вони сьорбали слабку каву з консервних бляшанок: Джим Смоукі Філліпс, Ельмо Інкі Вільямз, Бо Довгоносик Джейк, Дойда Секкетт і Рудий Горлань із Чаттануґи – п’ятеро з приблизно двохсот чоловіків та хлопчиків, що поневірялися країною того року.

      Смоукі Філліпс підвів очі, але нічого не сказав, решта так само промовчали. Тієї ночі вони були втомлені та виснажені, адже цей холодний кусючий вітерець уночі сповіщав про прихід чергової безжальної вогкої зими, і Смоукі знав, що скоро має вирушати на південь зі зграями диких гусей, як він робив уже багато років. Він народився одного морозного ранку в далеких Димчастих горах у Теннессі. Його батько, вузлоногий самогонник у другому