Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка». Фенні Флеґґ

задній двір інжиром та яблунями і збудував мамі красиву білу ґратчасту альтанку, повністю оповиту світло-бузковим виноградом. І по всьому задньому двору росли маленькі рожеві троянди. Ох, шкода, що ви їх не бачили. Мама й татко Тредґуди виростили мене як власну доньку, і я любила всю їхню родину. Особливо Бадді. Але одружилася я з Клео, його старшим братом, мануальним терапевтом. І знаєте що? Пізніше виявилося, що в мене хвора спина, тож усе склалося якнайкраще.

      Як самі бачите, я все життя трималася поряд з Іджі та іншими Тредґудами. І, скажу вам, це було краще, ніж у кіно, авжеж. А втім, я завжди була людиною, що тримається поряд. Вірите чи ні, та я ніколи не була балакучою, доки мені не стукнуло п’ятдесят, а після того просто вже не могла зупинитися. Якось Клео сказав мені: «Нінні, я тільки й чую: Іджі сказала те, Іджі зробила се! – Мене звати Вірджинія, але вони кликали мене Нінні. А тоді він спитав: – Хіба ти не маєш кращих справ, аніж стирчати цілий день у тому кафе?»

      Я довго й серйозно думала і сказала: «Ні, не маю…» Жодним чином не хотіла принизити Клео, але то була правда.

      Я поховала Клео тридцять один рік тому в лютому, і я завжди гадала, чи не образила його тоді, сказавши це. Але не думаю, бо, врешті-решт, він любив Іджі не менше за будь-кого з нас і завжди добряче сміявся з деяких її викрутасів. Вона була його маленькою сестричкою і справжньою пустункою. Разом із Рут вона володіла кафе «Зупинка».

      Іджі виробляла всі божевільні дурощі, які тільки можна уявити, просто заради сміху. Якось вона поклала покерні фішки до кошика збору пожертв у баптистській церкві. Характер у неї був ще той, але як хтось міг справді подумати, що вона вбила того типа, до мене просто не доходить.

      Уперше за весь час Евелін припинила їсти й кинула погляд на цілком милу стару леді у вицвілій блакитній сукні з квітчастим малюнком, зі сріблясто-сивими кучериками волосся. Стара тим часом не зволікала.

      – Хтось гадає, що це почалося від того дня, як вона зустріла Рут. А я вважаю, що почалося все під час недільного обіду першого квітня 1919 року – того самого року, коли Леона одружилася з Джоном Джастисом. Можу точно сказати, що то було перше квітня, бо того дня Іджі вийшла до обіднього столу й показала всім маленьку білу коробочку, в якій на клаптику бавовни лежав людський палець. Вона заявила, що знайшла його на задньому дворі. Але виявилося, що то був її власний палець, який вона просунула в дірку в дні коробочки. З ПЕРШИМ КВІТНЯ!

      Усім це здалося смішним, окрім Леони. Вона була найстарша й найвродливіша з сестер, і татко Тредґуд непомірно балував її… Та й усі інші теж.

      На той час Іджі було десять чи одинадцять років. На ній була нова модна біла сукня з органді, і ми всі казали їй, яка вона в ній гарненька. Ми чудово проводили час і приступили до чорничного пирога, аж раптом, ні сіло ні впало, Іджі підскакує і голосно так каже: «Ніколи в житті більше сукню не надягну!» І з цими словами, люба, вона промарширувала нагору й нап’яла старі штани Бадді та сорочку. До сьогоднішнього дня не знаю, що на неї найшло. Цього ніхто не зрозумів.

      Проте Леона, яка знала, що Іджі слів на вітер не кидає,