Стократ. Марина Дяченко

з собою меча, я не тримав зброї в руках чи на поясі. Цікаво, що було б, якби я носив меча відкрито, як вартові? Кинувся б на проводиря, щоб зарубати?»

      Його знайомий, дивний злодій, засовався на лаві. Проводир варти уважно його розглядав.

      – Проклятий день, – похмурий вартовий насилу підвівся. – Утік наш маг, шукай вітру в полі…

      Нервово заіржав кінь під вікном.

      – Знайдемо, – крізь зуби пообіцяв молодий.

      І поклав руку на плече проводиреві. Той здригнувся й нарешті відірвав погляд од дивного злодія.

      – Доповісти треба. Далеко не втече…

      Вони вийшли, тупаючи чобітьми, на ходу ховаючи зброю.

      Худий пом’ятий торговець, який щойно підвівся на ноги, відсахнувся з їхнього шляху. Злий виразно почув, як видихнув його знайомий злодій – наче людина, що довго не дихала.

* * *

      Люди охоче вірять у погане. Дехто, звісно, говоритиме, що злостивий маг зачарував заступників – але віритимуть тому, хто розповість правду: «заступники» напилися в трактирі, оголили мечі, налякали людей і трохи не повбивали одне одного.

      Ріпка почувався чудово. Страх, що охопив його від погляду з-під окулярів, був інший, ніж страх на ярмарку. Другий був страхом блохи, незначного створіння, зачепленого подихом влади. Перший – шляхетним страхом бунтівника за мить до загибелі. І цей гідний страх вимив з Ріпчиної душі сліди блошиного жалюгідного жаху.

      А потім, коли «заступники» подалися доганяти примару – то й страху не стало. Ріпка, ще кілька годин тому невдаха й боягуз, подивився на себе іншими очима.

      Маг, казали вони. Це про нього, про Ріпку. Нехай уся його магія в клапті тканини та ще в деяких брязкальцях – він маг, і про нього складатимуть пісні. Ріпка мружився, відчуваючи, як почуття значущості розпирає його зсередини, гріє живіт і наповнює горло.

      На гостинному дворі все стихло. Перев’язали ганчірками кухарчуків. Попрощалися з тими, хто їхав, постелили тим, хто ризикнув залишитися на ніч, і в просторій обідній залі почулося хропіння: кімнат на другому поверсі було мало, і подорожні, якщо вони не були зніженими дамами чи дуже багатими купцями, ночували по-простому, на підлозі.

      Ріпка лежав, обнявши свій схудлий мішок, а поруч, на відстані руки, лежав хлопець і обіймав меча. І ніхто в цілому дворі не знав, що то в нього за меч. А може, і в світі.

      Дощ ущух. За вікном світало.

      Ріпка нечутно встав і пішов до дверей – ніби до вітру.

      Вирушаючи на ярмарок, він улаштував тимчасову схованку неподалік роздоріжжя, за півгодини їзди від гостинного двору.

* * *

      – У вас буде мало часу. Кілька місцевих днів.

      – Так, капітане.

      – Доведеться вступити в контакт з аборигенами. Текст відпрацьовано лінгвістом і психологом. Вам доведеться відтворити його самостійно, дослівно, включаючи інтонації.

      – Так.

      – Знайдіть торговельний майдан або велике житлове приміщення. Текст приблизно такий: «Обіцяю велику нагороду всякому, хто вкаже дитину чоловічої статі, яка з’явилася шістнадцять обертів навколо світила тому, без