Чарівна ти. Чак Поланік

за нею, повільно пересуваючись у машинах або сидячи у припаркованій автівці біля початкової школи, яку вона відвідувала. Були часи, коли вони цілеспрямовано пленталися за нею, завжди тримаючись на чималій відстані. Найчастіше по двоє, іноді по троє, усі в звичайних темних костюмах і дзеркальних сонячних окулярах. Коротке, гарно зачесане волосся. Їхні черевики-броґи[1] були начищені до блиску, навіть якщо вони переслідували її, наче двоногі собаки-нишпорки, через вологі від дощу футбольні поля Корнхаскера чи піщані пляжі озера Манава.

      Частенько недовгими зимовими днями, коли наставали сутінки, ці чоловіки-дуеньї, наче тіні, йшли по її п’ятах через відлюдні поля, снуючи поміж посохлих, знищених вітром стеблин, коли вона пленталася зі школи додому. Хтось із них міг підняти відворот піджака й щось прошепотіти в припасований на лацкані мікрофон. Інший з цієї варти здіймав руку й, видавалося, давав сигнал гелікоптеру, який також стежив за кожним кроком Пенні. Інколи величезний дирижабль повільно плив у небі над нею, день за днем.

      Ці вартові переслідували її все життя, скільки Пенні себе пам’ятала. Вони завжди трималися десь потай. На задньому плані. Звісно, сьогодні ввечері вони з’являться серед відвідувачів «Ші Ромейн», хоча й за гіршими столиками, як завжди, пильно спостерігаючи за нею.

      Вона ніколи не відчувала з їхнього боку жодної загрози. Навпаки, вона почувалася захищеною, в безпеці. З першого натяку на те, що хтось її переслідує, Пенні дійшла висновку, що ці чоловіки – агенти Національної безпеки. Вона запевнила себе, що всі американці відчувають: про них також невтомно дбають. Її настільки зачарували власне ці вартові, що вона почала сприймати їх як янголів-охоронців. У всякому разі, цю роль вони виконували неперевершено.

      Якогось похмурого зимового дня вона пленталася додому повз нескінченні ями з гниючим силосом. Передвечірнє небо було темне, наче синець. Прохолодне повітря важко й зловісно тхнуло гниллю. За мить щось линуло з неба – й пейзаж перед її очима збився у брудну піну з родючої землі та свійських тварин, що злітали в повітря. Звідусіль на неї посипалося фермерське приладдя. Град завбільшки з кулак влучив просто в її юну голівку.

      Тільки-но Пенні злякалася, якась сила підхопила її, звалила обличчям у колію, і хтось м’яко, але наполегливо накрив її своїм тілом. За мить несамовитий торнадо вщух. Той, хто лежав на ній, підвівся, і Пенні впізнала одного зі своїх анонімних переслідувачів. Його костюм у тонку смужку забруднився, чоловік піднявся й пішов геть, навіть не чекаючи подяки. Він став не просто пасивним спостерігачем, він був героєм. Цей незнайомець врятував їй життя.

      Роки потому, коли Пенні вже навчалася в університеті, якось один захмелілий від пива молодик із університетського братерства «Зета Дельт» потягнув її зі сходинок на брудну підлогу. Це трапилося під час тижня знайомства з університетськими братствами, коли всі перебували в піднесеному гуморі. Озираючись назад, Пенні визнавала, що, мабуть, пообіцяла молодикові більше, ніж воліла дати. Відчайдух повалив її й сів верхи на

1

Туфлі з перфорацією. Можуть бути як з відкритою шнурівкою, так і з закритою. Як правило, верх взуття типу «броґи» складається з декількох елементів. Характерною особливістю є відрізний мисок різних конфігурацій. (Тут і далі прим. пер.)