Брида. Пауло Коельйо

незасапаною. Натиснула на кнопку дзвінка єдиних дверей, які побачила на четвертому поверсі.

      За дверима, у квартирі, загавкав собака. Після певної затримки їй відчинила двері худа, добре вдягнена жінка із суворим обличчям.

      – Це я вам телефонувала, – сказала Брида.

      Вікка жестом запросила її заходити, і Брида опинилася у вітальні з побіленими стінами та з творами модерного мистецтва на стінах і на столах. Так само білі штори фільтрували сонячне світло. Приміщення було поділене на кілька гармонійно окреслених зон із канапами, обіднім столом, книжковою шафою, туго напханою книжками. Усе було декороване з надзвичайно витонченим смаком, і Бриді пригадалися журнали з архітектури, які вона мала звичай гортати, коли підходила до кіоску з періодикою.

      «Усе це, певно, коштує дуже дорого», – подумала вона, не спромігшись на якусь іншу думку.

      Вікка провела гостю до одного із закутнів дуже великої вітальні, де були два крісла італійського дизайну, виготовлені зі сталі й обтягнуті шкірою. Між ними стояв низенький столик зі скляною стільницею і на сталевих ніжках.

      – Ти зовсім молода, – сказала нарешті Вікка.

      Говорити на якісь світські пустопорожні теми тут не випадало. Тому Брида мовчала, чекаючи наступної репліки й намагаючись зрозуміти, чому така модерна обстава опинилася в старовинному будинку. Її романтичне уявлення про пошуки знань зазнало нового випробування.

      – Він мені телефонував, – сказала Вікка.

      Брида зрозуміла, що вона говорить про книгаря.

      – Я прийшла сюди в пошуках Наставника. Хочу вийти на дорогу магії.

      Вікка подивилася на дівчину. Дівчина справді володіла Даром. Але вона хотіла зрозуміти, чому Маг із Фолька так зацікавився нею. Дару для цього було не досить. Якби Маг із Фолька був початківцем у магії, на нього могла б справити враження та очевидність, із якою Дар виявляв себе в дівчині. Але він уже досить прожив на світі, аби знати, що Даром володіє кожна людина. Він не міг би потрапити в цю пастку.

      Вона підвелася, підійшла до полиці й узяла свою улюблену колоду.

      – Карти розкладаєш? – запитала вона.

      Брида ствердно кивнула. Вона відвідувала різні курси й знала, що в руках у жінки карти таро, усього сімдесят вісім карт. Її навчали різних способів розкладати таро, й вона була задоволена, що їй випадає нагода показати свої знання.

      Але жінка не розлучилася з колодою. Вона перетасувала карти й розклала їх на скляному столику, малюнками вниз. Подивилася на карти, розкладені без будь-якої системи, з тих, що вивчала Брида на курсах. Потім промовила кілька слів якоюсь чужоземною мовою й перекинула лише одну карту з усіх.

      То була карта номер двадцять три. Трефовий король.

      – Ти маєш добрий захист, – сказала вона. – Впливовий і дужий чоловік, із чорним волоссям.

      Її коханий не був ані впливовий, ані дужий. А щодо Мага, то він мав сиве волосся.

      – Ти не думай про його фізичний вигляд, – сказала Вікка, ніби вгадавши її думки. – Думай про його Іншу Частину.

      – А