Брида. Пауло Коельйо

яких життя для кожної людини втрачає сенс.

      Вона також помітила, що постійні покупці ніколи не пропускали нагоди погомоніти з книгарем. Вони говорили з ним про дивні речі, такі як місячні фази, властивості каменів, про те, як слід правильно вимовляти ритуальні слова.

      Одного вечора Брида набралася духу, щоб зробити те саме. Вона поверталася з роботи, де все у неї складалося якнайкраще. Сьогодні їй щастило – і треба було це використати.

      – Я знаю, що існують таємні товариства, – сказала вона.

      У її уявленні це був добрий початок для розмови. Вона щось «знає».

      Але книгар лише підвів голову від рахунків, які саме переглядав, і скинув на дівчину здивованим поглядом.

      – Я зустрічалася з Магом у лісі біля Фолька, – сказала Брида, вже напівспантеличена, бо не знала, як продовжити розмову. – Він розповів мені про Темну Ніч. Він також пояснив, що на дорозі, яка веде до мудрості, не слід боятися помилок.

      Вона помітила, що тепер книгар більше дослухається до її слів. Адже якщо Маг визнав за потрібне чогось її навчити, то вона має бути особою непересічною.

      – Якщо для вас дорога – Темна Ніч, тоді навіщо вам книжки? – запитав він нарешті, і вона зрозуміла, що їй не слід було згадувати про Мага.

      – Бо я не хочу навчатися в такий спосіб, – знайшла вона відповідь.

      Книгар уважніше подивився на дівчину, яка стояла перед ним. Схоже, вона мала Дар. Та було дивно, що тільки з цієї причини Маг із Фолька визнав за можливе приділити їй увагу. Мабуть, він помітив у ній щось іще. Можливо, вона й збрехала про те, що зустрічалася з ним, але звідки б тоді вона знала про Темну Ніч?

      – Я не вперше вас тут бачу, – сказав він. – Ви заходите, гортаєте книги, але ніколи не купуєте.

      – Вони дорого коштують, – сказала Брида, відчувши, що він зацікавлений продовжити розмову. – Але я вже дещо читала, відвідувала деякі курси.

      Вона назвала імена вчителів. Можливо, після цього книгар зацікавиться нею ще більше.

      Але знову її сподівання не справдилися. Книгар урвав розмову з нею й обернувся до одного зі своїх завсідників, який запитав, чи вже надійшов альманах, у якому вказане розташування планет на наступні сто років.

      Книгар переглянув пакети, складені під прилавком. Брида помітила, що на пакетах стояли штемпелі багатьох країн світу.

      Вона дедалі більше хвилювалася. Мужність, якої вона набралася, щоб заговорити з книгарем, зникла без сліду. Але їй довелося чекати, доки покупець подивиться книжку, заплатить, одержить решту й піде. Лише після цього книгар знову обернувся до неї.

      – Я не знаю, як мені продовжувати, – сказала Брида. Очі в неї почали червоніти.

      – А що ви вмієте робити добре? – запитав він.

      – Те, у що я вірю.

      Відповісти інакше вона йому не могла. Вона жила, роблячи те, у що вірила.

      Проблема була тільки в тому, що сьогодні вона вірила в одне, а завтра – в інше.

      Книгар щось написав на аркуші