Брида. Пауло Коельйо

на який ми тепер ідемо обоє, Бридо. В одному з анонімних текстів Традиції говориться, що люди поділяються на дві категорії: одні будують, інші вирощують. Будівничі можуть згаяти довгі роки, виконуючи своє завдання, але рано чи пізно вони завершують свою справу. Після цього зупиняються й залишаються між своїми чотирма стінами. Життя втрачає для них сенс, коли вони закінчують будівництво.

      Але існують ті, хто не будує, а вирощує. Цим людям часто доводиться потерпати від негоди, від посухи, й відпочивають вони рідко. Але, на відміну від будівлі, сад ніколи не перестає зростати. І хоч він вимагає дуже великої уваги від садівника, також перетворює його життя на грандіозну й цікаву пригоду.

      Садівники добре знають одне одного, бо їм відомо, що в історії кожної рослини віддзеркалюється розвиток усієї землі.

      Ірландія. Серпень 1982 – березень 1984 року

      Літо й осінь

      – Я хочу навчитися магії, – сказала дівчина.

      Маг подивився на неї. Вилинялі джинси, блузка й зухвалий вираз, який має звичай напускати на себе чи не кожна сором’язлива людина. «Я, мабуть, удвічі за неї старший», – подумав він. Та, незважаючи на це, він знав: перед ним стоїть його Інша Частина.

      – Мене звати Брида, – провадила дівчина. – Пробачте, що відразу не відрекомендувалася. Я дуже довго чекала цієї миті й хвилююся набагато більше, ніж думала.

      – А навіщо тобі магія? – запитав він.

      – Щоб знайти відповіді на кілька запитань, які поставило переді мною життя. Щоб пізнати таємні сили. І щоб навчитися подорожувати в минуле та майбутнє.

      Вона не перша прийшла до нього в ліс із таким проханням. Колись він був дуже відомим і шанованим Наставником Традиції. Він був узяв кількох учнів і вірив у те, що світ зміниться, якщо він змінюватиме тих, хто до нього приходив. Але потім він припустився помилки. А Наставникам Традиції помилятися не дозволено.

      – А тобі не здається, що ти надто молода?

      – Мені двадцять один рік, – сказала Брида. – Якби я захотіла навчитися балетних танців, мені сказали б, що я вже надто стара.

      Маг подав знак, щоб вона йшла за ним. Обоє мовчки пішли у глиб лісу. «Вона гарна, – думав він, дивлячись, як швидко ковзають по землі тіні від дерев, бо сонце було вже близько до обрію. – Але я вдвічі старший за неї». А це означало, що, мабуть, йому доведеться страждати.

      Бриду дратувала мовчанка чоловіка, який ішов поруч із нею; він навіть не захотів якось відповісти на її останню репліку. Земля в лісі була волога, вкрита опалим листям; вона теж помітила, як ковзають по ній тіні та як насувається ніч. Незабаром споночіє, а ліхтаря в них немає.

      «Я повинна довіряти йому, – підбадьорювала вона себе. – Якщо я вірю, що він може навчити мене магії, то я повинна також довіритися йому, коли він веде мене в ліс».

      Вони йшли і йшли. Здавалося, він не обирав напрямку, звертав то праворуч, то ліворуч, хоч ніщо не перешкоджало йому йти прямо. Вони вже описали кілька кіл, пройшовши три чи чотири рази через одне місце.

      «Може, він випробовує мене». Вона була сповнена рішучості довести свою пригоду до кінця й хотіла показати йому: усе,