Покора. Мішель Уельбек

на рівні теорії ти справжнісінький мачо. Проте ти – мачо з вибагливим літературним смаком: Малларме, Гюїсманс, – і це, безперечно, віддаляє тебе від ідеалу. Я додала б до цього незвичну жіночу чуттєвість – лише подивись на всі ці тканини! Утім, одягаєшся ти, мов селюк. Звісно, можна було б удати такого собі мачо в стилі «ґрандж», але ти не є фанатом гурту «Зі-Зі-Топ», правда ж? Ти завжди любив Ніка Дрейка. Словом, дивак.

      Я оновив бурбон у своїй склянці, перш ніж дати відповідь Міріам. Часто за агресією приховується прагнення спокусити – я читав про це в Бориса Цирюльніка, а Цирюльнік – серйозний тип, тут не до жартів, крутий авторитет серед психологів, на кшталт Конрада Лоренца, але у світі людей[6]. Тим часом, очікуючи на мою відповідь, Міріам трохи розвела стегна – справді, це була мова тіла, жодних ілюзій.

      – Насправді немає нічого дивного – просто твої знання з психології походять із жіночих журналів, націлених на певні типи споживачів: схиблених на екологічності представниць богемної буржуазії, публічних панійок, дружніх до ґеїв клаберок, комп’ютерних фанаток, прихильниць «технологічного дзену» – щотижня журнали вигадують нові типажі. Я ж просто не відповідаю жодному з відомих профілів споживача.

      – Може… тобі не здається, що цього вечора ми могли б поговорити про щось приємніше? – Вона мовила це з надривом, і я раптом знітився.

      – Їсти хочеш? – запитав я, намагаючись викрутитись із халепи.

      Ні, їсти вона не хотіла, проте все завжди завершувалося їжею.

      – Може, суші?

      Звісна річ, Міріам погодилась – усі, навіть такі вишукані гастрономи, як дбайливі жінки, завжди погоджуються на суші; певно, існує всесвітня змова навколо безформного нагромадження сирої риби та білого рису; я знайшов рекламний проспект продавця суші, навіть читання якого виявилося втомливим – я плутав між васабі, макі, суші-ролами, нічого не розуміючи і не маючи жодного бажання збагнути щось у цій плутанині; тож мій вибір впав на комбіноване меню № В3, і я зробив замовлення по телефону, хоча краще, напевно, було піти до ресторану; поклавши слухавку, я увімкнув Ніка Дрейка. Запала тривала мовчанка, яку я урвав досить по-дурному, поцікавившись успіхами Міріам у навчанні. Вона докірливо зирнула на мене й відказала, що все гаразд, що вона збирається вступати на магістерку з видавничої справи. Я з полегшенням міг звернути на загальнішу тему, схваливши кар’єрний план Міріам: хоча цілі сегменти французької економіки переживали спад, видавці почувалися непогано, їхні прибутки зростали – дивина, бігме; читання, певно, було єдиною втіхою бідолашним людиськам.

      – У тебе також явно не все гаразд. Але, чесно кажучи, ти завжди справляв таке враження, – досить приязно, навіть із сумом зауважила Міріам.

      І що я міг на це відповісти – посперечатися з її твердженням було важко.

      – Невже у мене настільки депресивний вигляд? – запитав я після паузи.

      – Та ні, не депресивний, проте в якомусь сенсі навіть гірше – у тобі є якась неприродна чесність, неготовність до компромісів,

6

Конрад Лоренц (Konrad Lorenz, 1903–1989) – австрійський біолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини 1973 року. Досліджував і порівнював поведінку диких та свійських тварин. Борис Цирюльнік (Boris Cyrulnik, нар. 1937) – французький психіатр, який уславився дослідженнями сімейних зв’язків.