.

з віком я піддався тискові андропаузи? З цим можна було боротись, тож я вирішив розібратись у собі; відтоді мої вечори минали в компанії фільмів на Youporn, який на довгі роки перетворився на мій улюблений порносайт. Результат – вельми заспокійливий – не забарився. Сайт Youporn задовольняв фантазії нормальних чоловіків по всій планеті – отже (це підтвердилось у перші ж хвилини перегляду), я належав до нормальних чоловіків. А втім, мою нормальність було важко назвати очевидною, адже більшу частину життя я віддав дослідженню творчості автора, який вважався декадентом і чия сексуальність була доволі туманною. Що ж, випробувавши себе, я заспокоївся. Ці фільми – часом майстерні (зняті групою з Лос-Анджелеса, де були і освітлювач, і техніки, і кілька операторів), часом жалюгідні, але досить вінтажні (йшлося переважно про аматорів із Німеччини) – йшли за кількома однаковими і приємними для глядача сценаріями. Згідно з одним із найпоширеніших, пеніс чоловіка (молодого? старого? обидва варіанти були можливі) кволо спочивав у штанях чи шортах. Дві юнки (що могли мати будь-який колір шкіри) помічали це неподобство і вперто запосідалися вивільнити злощасний орган із тимчасового притулку. Щоб збудити його, вони виробляли карколомні витівки – і все відбувалось у дусі щирої дружби та змовництва між жінками. Пеніс переходив із одних вуст до других, язики перетиналися, як перетинаються часом польоти трохи стривожених ластівок у похмурому небі півдня департаменту Сена-і-Марна, коли птахи збираються залишити Європу та податися на щорічну зимову прощу. Чоловік, пригнічений блаженством, видавав благенькі звуки; французи жалюгідно скрикували («Ох ти ж чорт!», «Чорт, я кінчаю!» – від представників народу-царевбивці можна було почути лиш це), американці висловлювалися смачніше («Oh my God!», «Oh Jesus-Christ!»), – ніби боялися не похвалити хоч якийсь із Божих дарів (скажімо, статевий акт чи смажене курча); хай там що, в мене стояв, як і в них, хоч я сидів перед екраном свого 27-дюймового iMac; а отже, життя минало нормально.

      Після призначення на посаду професора новий розклад дозволив мені виконувати всі свої обов’язки в один день – середу. Єдиний робочий день (з восьмої до десятої ранку) починався з лекції про літературу ХІХ століття для студентів другого курсу; Стів у сусідній аудиторії читав аналогічну лекцію першокурсникам. З одинадцятої до першої я вів курс про декадентів і символістів для магістрів другого року навчання, а з другої до пів на сьому мав семінарські заняття або ж відповідав на запитання аспірантів.

      Мені подобалося на початку восьмої спускатись у метро, уявляти, буцімто я належу до «Франції ранніх пташок», себто до Франції робітників та ремісників, – проте, напевно, мій випадок був унікальним, адже о восьмій я читав лекцію перед майже порожньою аудиторією, якщо не рахувати незмінного гурту китаянок, що слухали мене з крижаною серйозністю і спілкувалися лише між собою й ні з ким іншим. З’явившись в аудиторії, вони вмикали