Львів. Кава. Любов (збірка). Галина Вдовиченко

ставитися до того, як до стихійного лиха, і пропускала крізь призму здорового скепсису, життєвої мудрості та гумору. Зазвичай сприймала прояви чоловічої уваги доволі критично і не брала близько до серця. Минеться їм усім так само швидко і просто, як і забажалося. Складно лише тоді, коли зачіпає душу.

      Легенький вітерець ледь гойднув фіранку і раптом приніс у помешкання на піддашші запах вранішньої кави від сусідів знизу. Леся усміхнулася, накинула на себе легенький халатик і підійшла до вікна. Гіркуватий запах свіжозмелених зерен кави став іще виразнішим, і Леся з насолодою вдихнула повітря. Кава – це ще одна приємність у її житті, якою їй завжди хотілося розкошувати на повну. Так, щоб відчути запаморочливий аромат, вишуканий смак і віддатися до останку неквапному ритуалу приготування та пиття кави. Не завжди мала змогу на таке неспішне кавування, бо Ромчик вимагав уваги і не завжди мав терпіння миритися з любов’ю мами до цього напою, проте зараз усе обіцяло саме таку неквапну насолоду кавою, як ритуалом і способом життя. Сьогодні перша субота липня, у мами розпочалася відпустка, і вона ще вчора забрала Ромчика до себе. Тепер попереду в малого три дні радісної метушні напередодні вимріяної поїздки в Карпати, тоді декілька годин у потягу до Яремче, півгодини на автобусі до Дори, знайомство з незвичним для нього сільським побутом, а тоді два тижні чистого гірського повітря, смачних гуцульських страв, мандрівок полонинами та смерековими лісами, відпочинку на березі Прута, шуму стрімких потічків і водоспадів, відкриття сезону збирання грибів та ягід, а головне – кожного дня радісне передчуття нових цікавих пригод.

      Леся тугіше зав’язала пояс халатика і пішла на кухню готувати каву. Зняла з полички улюблену джезву, засипала каву, яку сама ж молола з різних сортів зерен, додала цукор, залила фільтрованою водою і поставила джезву на вогонь. Дочекалася, коли кава тричі підніметься до верху, і зняла з вогню. Звичний ритуал, несквапність рухів, упевненість у тому, що зараз у її житті все добре, спокійно і гарно вкладено у буденний потік днів. Ромчик здоровий і незабаром їде з бабусею відпочивати, батьки не хворіють, вона сама має улюблену роботу, яка дозволяє утримувати дім та їхню маленьку родину. Що ще потрібно жінці для щастя? Напевно, кохання. Але з тим у її житті чогось категорично не складалося. Зрештою, не всім же дається долею справжнє кохання. Хіба відсутність кохання – перешкода для того, щоб почуватися щасливою? Зараз, коли вдихала аромат свіжоприготованої кави та насолоджувалася ним, як насолоджуються вишуканим мистецьким твором чи прекрасною музикою, відчувала щось надто вже подібне до щастя. Хто сказав, що таке щастя – не справжнє? Головне те, що у людини в душі, а не те, що вважається щастям усіма. Жити без кохання – ще не кінець світу, а лише можливість смакувати спокійний плин днів, ловити відчуття маленьких насолод і знаходити радість у звичайному.

      Леся налила каву у порцелянову філіжанку, яка належала ще прабабці. Користувалася цією філіжанкою