Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

йому трава,

      І ранок сонцем світить.

      Одна зоря лиш спалахне,

      А інша – довго в небі.

      І щось тривожить знов мене,

      Відгонить сни вишневі.

      Сповза задума по лицю,

      Як дві сльози, поволі,

      Бо вірю я в легенду цю

      Про зорі і про долі.

▲▲▲

      Немає краще, як удома

      Після розлук, після доріг.

      І забувається утома,

      І знов народжується сміх,

      І серця березнева пташка

      Весну виспівує для всіх,

      І пересилить вже не важко,

      Що пересилити не міг.

      Немає краще, як удома

      Родинне відчувать тепло,

      Душі тривога невідома

      Не лізе в зморшки на чоло.

      Я слову не повірю злому

      І доброти сприймаю суть…

      Ой, тільки жаль – шляхи додому

      З роками довшими стають.

МЕНІ ПОТРІБНО ВАМ СКАЗАТИ

      Пробачте – щось не так чинив,

      Кажу я ворогам і друзям.

      Але в одному поклянуся —

      Я рідний край не очорнив.

      Пробачте – щось не те казав,

      Я мовлю рідним і знайомим.

      Та отчого не зрікся дому,

      Сховавши долар за рукав.

      Пробачте – не гучним я був,

      Коли приходив час гриміти.

      Але я сіяв білі квіти,

      Щоб чорну заростить злобу.

      Пробачте за мій кволий тон,

      Бо в дію треба вкласти силу.

      Та намагавсь донести сину

      Любові праведний закон.

      Пробачте, що на суєту

      Міняв не раз я мить натхнення.

      Та вищого нема для мене —

      Ніж правду захищать святу.

      І поки ще душа жива,

      Признаюсь, в чому винуватий.

      Я хочу встигнути сказати

      Для вас усіх оці слова.

СИРОТАI

      Хлопчині лише вісім літ,

      А вже ні батька, ані мами.

      І мовчазний байдужий світ

      Лякає хлопчика рогами.

      Хто руку дасть йому в житті,

      Насипле у тарілку їжі?..

      І у подертому пальті

      Стоїть малий на роздоріжжі.

      Хлопчині лише вісім літ —

      І холодно так на морозі…

      Ой, скільки лиха, скільки бід

      Його чатують на дорозі?

      Та не вклонюсь прогнозам злим —

      Хай посміхнеться щастя русе.

      Я сам, признаюсь, був таким —

      Тому й за нього помолюся.

II

      Сирота, сирота —

      Хто зігріє тебе

      В цьому злому,

      Холодному світі?

      Сирота, сирота…

      Ніби душу шкребе

      Цей листочок

      На зламанім вітті.

      Сирота, сирота…

      Хто знав долю лиху,

      Той скептично

      Всміхнутись не зможе.

      Сирота, сирота…

      На життєвім шляху

      Хай тобі Бог Святий

      Допоможе.

ОТАК ПО СВІТОВІ ХОДЖУ…

      Я знаю істину одну:

      Щось віднайду, а щось утрачу.

      І ні на кого не зверну

      Вину за біль свій і невдачу.

      Поділений