Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

Дніпра?..

      Прощання звук неголосний —

      Оце моя пора.

      Вернутись у травневий сад,

      Що цвіт в руці трима?..

      Хоча й хотів би… Та назад

      Доріг уже нема.

РОЗБИТИЙ КОРАБЕЛЬ

      Розбитий корабель наївних сподівань

      Уже не забере мою досаду…

      Заплакане вікно, а на вікні герань,

      А за вікном – пейзажі листопаду.

      І сірий день сховав яскраві кольори,

      І сивий дощ розмив мажорні звуки…

      Про зустрічі, прошу, мені не говори,

      Коли в очах печальна тінь розлуки.

      Хоча я не спішу на поклики сумні,

      Але й на сміх не закидаю вудку…

      Ми топим кораблі і топимось самі

      В холодній хвилі старості та смутку.

А В МОЄЇ ДОЛІ…

      А в моєї мрії дві зорі пречисті —

      Рання і вечірня, радісна й сумна.

      Як одна сховає погляд свій у листі —

      Їй на зміну друга світить край вікна.

      А в мого кохання два затяті слова.

      «Так!» – і срібна ласка по щоці сповза,

      Світиться весняно, ніжить волошково.

      А як «ні!» – то серце крем’янить сльоза.

      А в моєї долі два вітри розкуті,

      Щоб розвіять тугу, рознести печаль.

      Не згубить лиш правди, не згубити суті,

      А що лихом битий – ти вже вибачай…

НАМ ДРУЗІВ ВИБИРАЄ ТІЛЬКИ ЧАС

      Нам друзів вибирає тільки час,

      Тут корективи вносити не будем.

      Не можна мати друзів про запас,

      Одних – для свята, інших – лиш на будень.

      Закон доцільності – ним не дано

      Зненацька друга вибрати для себе,

      Бо дружба дуже схожа на вино;

      Вино, якому вистоятись треба.

МИ – УКРАЇНЦІ

      Не треба, браття, забувати,

      З якого кореня ростем.

      Які боріння та утрати

      Сікли нас кров’яним дощем.

      Ми – українці, ми не кволі,

      Бо отчий край дає нам сил.

      Та на крутім шляху до волі

      Земля вгиналась од могил.

      Були в нас недруги і друзі, —

      Нехай розсудить всіх Господь.

      Не треба нам пустих ілюзій,

      Зневіру треба побороть.

      Гуртуймось, браття ясночолі,

      І утверждаймо власну суть:

      Ми українці – діти волі,

      Ми є, були і маєм буть!

ЗАСПІВАЙ, ІВАНКУ

      Івану Поповичу

      Пахне диво смерекове

      У Карпатськім краї.

      Ви послухайте, братове,

      Як гуцул співає.

      Дві гори знялись навколо,

      Як небесні дуги.

      На одній озветься голос,

      А луна – на другій.

      Лине пісня-чарівниця —

      Три струни у тиші.

      Хай же браттям-українцям

      Вона душу тішить.

      Ой співай-співай, Іванку,

      Щоб чулось у світі,

      Бо ми вечором і ранком

      Щирістю зігріті.

      Заспівай, мій брате, знову,

      Щоб жура не тисла.

      Хай же буде нам медово,

      Вороженькам – кисло!

      В пісні тій – небесні гули,

      Запах