Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

скинула її на титаніда,

      І ніж енарського бескеття брили

      Тоді, коли повстав Тифон гордливий

      І заходивсь швиргать, собі на горе,

      Гірські вершини просто в синє море.

      Отож земля за лічені хвилини

      Зазнає стільки лиха і руїни,

      Що ті, хто вже доп'явся до керма,

      Віддать його запрагнуть задарма.

      Пора тоді перепориться ця:

      Привести ці змагання до кінця.

      Бо вже тоді наплив морського валу

      Примусить всіх давати швидше драла.

      Одначе, перш ніж кинутись навтьоки,

      Ще всяк устигне вздріти недалеко,

      Як полум'я повзе по небозводу,

      Щоб висушити цю потопну воду.

      Коли ж буремні поминуть ці дні,

      Побачать із утіхою одні,

      Як обмилує милостями їх

      За всі труди подвижницькі Пан-Біг.

      А іншому, хто напитав біди,

      Ніякого добра уже не жди.

      Тепер, коли цей труд дійшов до краю,

      Всяк зна, який талан його чекає.

      Чи ж нагороди щедрої не варт

      Хто силу духу появив і гарт?

      Щойно читання цього пергамену дійшло краю, Ґарґантюа глибоко зітхнув і звернувся до присутніх:

      – Це ж не від сьогодні гонять людей, вірних вірі євангельській, але щасливий той, хто не поблазниться і йтиме простісінько до мети, що вказав нам Господь устами укоханого свого Сина, йтиме, бажаннями тіла не манячи себе і не ваблячи.

      Тоді обізветься чернець:

      – Як ви гадаєте, що містить у собі і що означає ця загадка?

      – Що? (перепитав Ґарґантюа). Відкриття і утвердження божественної істини.

      – Святим Ґодераном свідчуся (сказав монах), я цю загадку тлумачу зовсім не так! Це ж бо пророка Мерліна стиль! Виводьте з неї будь-які алегорії, надавайте їй найглибшого змісту, фантазуйте скільки заманеться – і ви і іже з вами. Я бачу тут лише один сенс, тобто опис гри в опуку, а втім, тумануватий. Зводники людей – це гравці в м'яча, зазвичай вони перебувають у приязних стосунках між собою. Після двох подач один виходить із гри, а другий починає. Вірять першому, хто крикне, як пролетить опука – над чи під мотузкою. Вода – це піт, струни ракетки з баранячих чи козячих кишок, куляста махиня – це опука. Після гри учасники сушаться біля яскравого вогню, беруть сорочки, а потім залюбки сідають до столу, і найвеселіше бенкетують ті, хто виграв. Гуляй душа без кунтуша!

      КІНЕЦЬ

      Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами,

      твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції

      Десятивірш метра Гюґа Салеля, присвячений авторові цієї книги

      Приємне із корисним поєднати

      Уміє лиш кебетливий письмак.

      Читач воздасть хвали тобі багато

      За те, що ніби жартами отак

      Ти книгу втяв, натішившись усмак.

      А щодо користи, її нічим не скрить:

      Для мене ти сучасний Демокріт,

      Який сміється з вад людського роду.

      Пиши! А як тебе не визнає цей світ,

      На небесі дістанеш нагороду.

      Одавторове