Загадки природи. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

виключно у високих шарах атмосфери, оскільки в більш щільних нижніх атоми та молекули при зіткненні просто забирають один в одного енергію, отриману від сонячного вітру. Тому спостерігати полярне сяйво можна хіба що на висоті 80-1000 кілометрів.

      Максимальна активність «природного калейдоскопа» протягом доби припадає приблизно на 23 годину. А сезонний пік збігається з днями рівнодення та найближчими до них проміжками часу (березень – квітень та вересень – жовтень). Якщо оперувати більш солідними проміжками часу, то максимальні піки активності світіння утворюють чіткі цикли, які складаються з 27 днів та 11 років (початок та кінець циклу можна спостерігати не тільки на полюсі, але й у більш низьких широтах). Втім, цикли «калейдоскопа» збігаються з періодами високої активності маг нітного поля Землі, коли відбуваються так звані «магнітні бурі». Води, до речі, також пов’язані з сонячною активністю. Двадцять сім діб – це період обертання Сонця, а кожні 11 років на нашому світилі циклічно підвищується активність, через що посилюється й сонячний вітер…

      Полярне сяйво за класифікацією поділяється на три групи: стрічкоподібне, дифузне та промені. Перший вид дає картину дуг та смуг, які мають неперервну нижню межу. Дуги вигинаються фантастичними арками з правильними, різко окресленими нижніми межами; смуги більш рухливі, а нижній контур у них неправильний (містить вигин чи складку). Стрічкоподібні видіння зазвичай розтягаються в небі на тисячі кілометрів по горизонталі та на сотні кілометрів по вертикалі. Сама ж товщина «стрічок» становить усього кілька сотень метрів. Через це спеціалісти вважають, що така картина виникає завдяки вузькому електронному пучку. Стрічкоподібні утворення іноді мають кілька ярусів, що тягнуться один над одним через усе небо. Дифузні ж форми мають вигляд плям, що нагадують хмари й не мають чітких контурів. Крім того, вони є причиною появи в небі велетенських серпанків (протяжних однорідних світінь). Промені можуть «розфарбовувати» небо самі, а можуть «створювати компанію» іншим видам сяйва.

      Ступінь активності «калейдоскопа» може бути різним. Спокійні форми майже не змінюються або ж міняються дуже повільно. Активні ж, навпаки, є більш яскравими та швидко змінюються в часі та просторі. Причому підмічено: над морем полярне сяйво завжди інтенсивніше, ніж над берегом, островами чи опрісненими водоймищами. Поблизу берега висота «калейдоскопа» мінімальна, а в напрямку моря підвищується. Остаточно розібратися з причинами цієї закономірності вчені поки що не можуть. Ще один феномен – нерівномірність розповсюдження химерних картин – недавно дістав пояснення. З’ясувалося, зони найбільшого прояву сяйва збігаються із зонами магнітних аномалій. Максимальна активність при цьому спостерігається в районі Східно-Сибірської магнітної аномалії.

      Однак, незважаючи на достатню вивченість, цей феномен поки що до кінця не досліджений. Спеціалісти досі не можуть передбачити місце й час появи «калейдоскопа», його майбутні особливості та інтенсивність. Крім