Біг Мак та інші історії. Сергій Жадан

який почав пити ще з восьмої ранку, в нього від перегару навіть окуляри запітніли, з круглими такими скельцями, пам'ятаєш, справжні леннонівські окуляри, він спробував тихенько сісти собі скраєчку, але не зміг, завалив кілька стільців, привернув до себе загальну увагу, а тут і концерт закінчився, і народ потягнувся було до гардероба за своїми зеленими куртками, а зась. Мужчина підводиться і починає перехоплювати всіх на виході, він широко розкриває обійми, розкидає руки навсібіч, ніби ловить рибу в гірському потоці, народ налякано намагався оминути його, але мужчина старався і швидко створив пробку. Стійте, кричав він, стійте, араби, стійте, він їх ніби від чогось остерігав, люди почали нервово бити копитами паркет, і тут мужчина витягує з кишені великий джойнт і починає розмахувати ним у повітрі. Джойнт, кричить він, араби, це джойнт, зараз ми його з вами викуримо, стійте.

      Я його знаю, говорить Крістіан, це мій давній знайомий, дуже дивний чоловік. Я бачу, кажу, схоже, він арабів не любить. Любить, говорить Крістіан, він пацифіст, він усіх любить, але йому в житті не щастить, він постійно кудись встряє, його то поліція забере, то дальнобійники поб'ють. Як поб'ють? питаю. Ну, це, говорить Крістіан, з ним така історія трапилася кілька років тому, він сам розповідав, вони сиділи цілу ніч у барі, а вранці він зірвався їхати в Італію автостопом, вийшов на вулицю, й, уявляєш, його відразу підібрали якісь дальнобійники, він їх почав обзивати нацистами, й одним словом десь секунд через сорок по тому, як вони його підібрали, вони ж його і викинули, ще й по голові дали, в нього карма така, розумієш, розумію кажу, хуйова в нього карма, що тут скажеш. Мужчину в цей час почали присоромлювати араби й пенсіонерки, які не змогли пробитися до виходу, вони кричали й обурювалися, Джон Леннон теж почав обурюватися, буржуї, кричить, конформісти, жирні свині, не хочете, то й валіть, я вас не тримаю, хоча насправді він їх таки тримав, валіть давайте, кричав він і розмахував над їхніми головами своїм джойнтом, це виглядало трохи пафосно, така собі сцена «Джон Вінстон Леннон виганяє фарисеїв і садукеїв із храму мистецтва».

      Привіт, Крістіан підходить до нього і вітається, привіт, відповідає йому Леннон, він змирився з тим, що араби розбіглись і не вдалося нікого впіймати на вечерю, привіт, будеш курити? Ми виходимо на вулицю, стоїмо під снігом і куримо, навколо снують святкові натовпи, до різдва лишилося зовсім нічого, народ тішиться і сподівається побачити свого персонального Ісуса-немовля, а ми йдемо доганятися. Джон Леннон приводить нас до якогось анархістського клубу-книгарні в третьому районі, де в одному великому приміщенні облаштовано бар, стоїть кілька столиків, а в глибині кімнати – парти для занять, очевидно, вони тут спочатку бухають, а потім конспектують собі Троцького з Кропоткіним, Джон Леннон тут свій крутий хлопець, він хамить кельнерові, і його за це навіть не б'ють. Випивши своє пиво, він не заспокоюється, мало йому арабів, він тягне мене до сусідньої кімнати показувати бібліотеку. Там справді бібліотека,