Старосвітські батюшки та матушки. Іван Нечуй-Левицький

панни! Ой ви, квітки! Ви не знаєте, чого ми піднімаємо очі до неба! – тихо шепотів Бонковський. – Коли б ви знали, що тепер діється в моєму серці! – говорив він, одкинувши одну руку, а другу приклавши до серця. – Я скочу з цієї скелі в воду!

      – Ану, стрибайте, а я подивлюсь! Я зроду не бачила, як паничі стрибають з скель у воду, – сказала Олеся, осміхаючись.

      – Ой ви, панни! Ох! – зітхнув Бонковський й замовк, вглядівши Балабуху, котрий догнав їх.

      Балабусі хотілось пхнути панка з скелі в воду. Йому здалось, що панок хоче одбити од його Олесю.

      Олеся побачила, що Балабуха надувся й насупив брови, догадалась, що треба перестати залицятись до Бонковського.

      Вона замовкла, силкувалась бути поважною, але не зуміла.

      Бонковський сипав компліменти, жартував, а Олеся не видержала й почала знов реготатись. Щоб здержати себе, вона подала Балабусі руку. Він взяв її під руку, й вони поплентались до хати.

      В хаті старі балакали про свої справи й почали зговорюватись про день весілля.

      – Весілля одкладати на довший час зовсім не годиться. Через тиждень або через два розпочинаймо весілля. В суботу печіть шишки та коровай, а в неділю й до вінчання, а то ще Харитін одніме парафію, – сказала сваха Марта.

      – Які шишки? Ми не думаємо пекти шишок, – сказала Терлецька. – Це дуже простий звичай.

      – А як же воно буде, моє серденько! – крикнула Марта. – Це буде не по-модньому й не по-божому. Де ж таки справляти весілля без шишок! В суботу ми приїдемо, коли попросите, та спечемо коровай та шишки, та й погуляємо й потанцюємо по-старечому, – допоминалась сваха.

      Терлецька тільки рукою махнула. Марта зціпила зуби й надулась.

      А Бонковський, невважаючи на сватів, точив баляси й реготався до Олесі. Свати скоса поглядали то на Бонковського, то на Олесю й переглядались між собою. Марта зобидилась за шишки й почала прощатись. Балабуха встав з місця й очевидячки з великою напругою збирався в дорогу. Йому не хотілось зоставляти Олесю з Бонковським. Одначе гості поговорили, побалакали, стоячи, постановили день весілля й, не ждучи доброї вечері, розпрощались.

      – Але ж ти, Марто, й справді велика брехуха, – вже дуже розпускала язика! – сказав Мельхиседек до своєї жінки. – Де ж таки плести таке, – що з гуски сир, і молоко, й вовна, ще й ковбаси.

      – А все ж таки, хоч я й брехуха, а вибрехала небожеві дві сотні карбованців, три пари волів, дві корови, два десятки гусей, ще й Килину з бабою на придачу.

      Балабуха з сватами приїхав додому, й Марта тихенько на вухо розказала Балабушисі, що Олеся виробляла на заручинах з паном Бонковським. Мати все переказала синові й радила, щоб він таки добре держав Олесю в руках і не попускав віжок.

      Балабушиха знала, шо свати приїдуть од Терлецьких голодні, й подала вечерю. Мельхиседек з Мартою та з Марком Павловичем кинулись на вечерю, як вовки на барана.

      – Як оженишся, сину, з Олесею, то вивчи її, як вітати гостей та не випускати їх з двору голодними, – сказала мати синові, котрий уплітав вечерю на всі заставки, аж за вухами лящало.

      Оповістили