Маруся Богуславка. Пантелеймон Куліш

бенкети суті в курені до них не поспішався,

      Горілок їх добрих і медів п'яних немов цурався.

      А найбільше тим козацтву піп сей був не до любові,

      Що казав, як думав, щиру правду козакові.

      Він картав у церкві козаків докірними словами,

      Соромив їх дуків хижими, кривавими ділами.

      І полковника козацького, й обозного, й гетьмана

      Поважав не вельми більш, як нехриста і бусурмана.

      «Бо вони, – рече, – Дніпром на море випливали,

      Та й купецьким суднам християнським пільги не давали;

      Християн-купців, як і невірних турків, пліндрували,

      А награбивши турецького немов добра, гуляли.

      В погулянках славились морським походом та хвалились,

      Що за віру б то благочестиву християнську бились.

      І п'яне кобзарство, шинкове нищунство, підкупляли,

      Щоб у кобзу про лицарство їх розбійницьке бряжчали.

      А пропившись

      І, мов крем'ях той, оббившись,

      Свою рідну Україну пліндрували,

      Милосердного гріхами прогнівляли;

      Божий бич, татар, на села накликали,

      Много християнських душ занапащали».

      На попа за се козацтво нарікало,

      І на часточку йому не подавало;

      По чужих церквах акафісти наймало,

      Роківщиною його ніже не обмисляло.

      Не пізнав розкошів богуславський чесний піп-тімаха,

      На попівстві жив мов гречкосій-доматор сіромаха.

      Проста хата в нього сяла тільки гарними богами,

      Та пахущими на божниках квітками й рушниками,

      Та хорошою, як Божий рай, вродливою дочкою,

      Що всім брала очі дивною якоюсь красотою.

      Байдуже було старому про багатство:

      «Не від сього, – рече, – миру наше царство».

      І на те з старою не вважали,

      Що попи їх із попадями минали,

      Інде попасу веселого собі шукали,

      Від убогої гостини потай утікали.

      Один тільки й пан прихильний обібрався,

      Товстогубим між козаками звався.

      Не любив також і сей бенкетувати,

      А любив з попом у Біблії читати.

      До попа частенько став сей пан ходити,

      І без чарки про спасенне говорити.

      Хто казав: любив він попадю старую,

      Хто казав: ще й більш попівну молодую.

      Замолоду він якось не оженився,

      І в літа, ляхи мовляли, panski вбився:

      Дак лизав старий до молодої губки,

      Буркотав, як сивий голуб до голубки.

      Дума третя

І

      «І не кажи мені,

      І не турчи мені:

      Не хочу слухать-знати,

      Щоб за нелюбого

      Да товстогубого

      Марусеньку віддати». —

II

      «І не проси мене,

      І не гризи мене:

      Шкода про се й казати,

      Щоб із злиденником

      Та безземельником

      Марусеньку звінчати.

III

      І батько, й дід його,

      І