На кожум'яках. Іван Нечуй-Левицький

А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.

      Євфросина. Ба не вгадаєш!

      Настя. Ба вгадаю.

      Євфросина. Ба не вгадаєш.

      Настя. Бодай я завтрiшнього дня не дiждала, коли не вгадаю.

      Євфросина. Ану скажи, як починається його прозвище.

      Настя. Го…

      Євфросина. А далi?

      Настя. Гострохво…

      Євфросина. А далi?

      Настя. Гострохво…

      Євфросина. Попала пальцем в самiсiньке небо.

      Настя. Знаю я його! Бiгає за баришнями як несамовитий.

      ВИХIД 17

      Тi самi й Свирид Iванович Гострохвостий.

      Гострохвостий входить в шляпi, в рукавичках i з паличкою.

      Шляпа на головi набакир. Вiн усе тре руки – показує рукавички.

      Євфросина (тихо). Як б’ється моє серце! Боже мiй!

      Гострохвостий (кланяється). Мiй найнижчий поклiн тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає Євфросинi руку). Хоч я не знаю, кого я тут бачу i з ким буду розмовляти, але в домi такої баришнi, як Євфросина Сидоровна, я сподiваюсь, що познакомлюсь не аби з ким. Рiкiмiндуйте мене, прошу вас. (Здiймає дуже помаленьку рукавички, щоб показати їх).

      Євфросина. Се мої близькi приятельки i сусiди.

      Настя. Менi здається, що ми таки не зовсiм незнакомi… Менi здається, що ми вже десь бачились.

      Гострохвостий. Може, може… В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рiкiмiндуюсь вам: Свирид Iванович Гострохвостий. (Тихо). З цiєю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля, а очi, як у сови. (До Ольги й Варвари). Рiкiмiндуюсь i вам. Свирид Iванович Гострохвостий. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини). А це ж хто такий?

      Євфросина. Та це моя родичка… живе тут недалечке з матiр’ю; торгують яблуками. Вбогi люди.

      Гострохвостий. (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум’яцька мiщаночка! Такої й на Хрещатику, i в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно). Прошу вас, порiкiмiндуйте мене своїй родичцi. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би i в десятому колiнi, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.

      Євфросина (тихо), Ат… простенька собi дiвчина… Зовсiм не нам рiвня.

      Гострохвостий. (до Оленки). Свирид Iванович Гострохвостий з своєю особою! (Подає Оленцi руку; Оленка не бере й соромиться). Не соромтесь-бо, подайте менi свою бiлу ручку.

      Оленка одвертає лице i ледве простягає йому руку.

      Будьте ж смiливiшi!

      Оленка. От i знайшли бiлу руку. Нема моїм рукам од чого бiлiти.

      Гострохвостий. То купiть рукавички.

      Оленка. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на смiх!

      Євфросина i приятельки осмiхаються.

      Гострохвостий. (тихо). Яка ж гарна ця мiщаночка! Якi в неї очки, брiвки, як шнурочки, щiчки, як палянички. Якби довiдатись, хоч де вона живе.

      Оленка. Як вас чудно прозивають.

      Гострохвостий. Може, й чудно. Всяково буває. Буває й чуднiше.

      ВИХIД 18

      Тi