На кожум'яках. Іван Нечуй-Левицький

Ольга, Варвара. Живi й здоровi i вам кланяються. А вас як бог милує?

      Євдокiя Корнiївна. Та волочуся до котрого часу. Це ми справили Євфросинi одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити, бо…

      Євфросина. Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.

      Євдокiя Корнiївна. Та ще оце ми купили Євфросинi новi золотi сережки та золотi… як-бо їх… каблучки на руки… їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.

      Євфросина (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.

      Настя, Ольга, Варвара. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!

      Євфросина. Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.

      Євдокiя Корнiївна. Пiду, пiду! За всi голови. (Виходить).

      ВИХІД 13

      Євфросина, Настя, Ольга i Варвара..

      Настя (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.

      Євфросина гордо переходить через хату i зумисне шелестить хвостом.

      Варвара. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вiтрi. А який хвiст! Здається, увесь шелест на хвостi.

      ВИХIД 14

      Тi самi й Оленка.

      Оленка (входить). Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!

      Всi. Доброго здоров’я! Спасибi, будь i ти здорова.

      Оленка. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце – й прийшла.

      Євфросина. Сiдай, Оленко!

      Оленка. Це в тебе, Євфросино нове плаття? Та яке гарне, як золото.

      Євфросина. Мабуть; чи подобається тобi хоч трохи?

      Оленка. Де вже пак не подобається! Менi такого й до смертi не носити. Ох! (Зiтхає).

      Євфросина.А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.

      Настя, Ольга, Варвара. Покажи-бо, Євфросинко, золотi сережки та браслети, покажи!

      Євфросина. Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату й виносить сережки й браслет).

      Всi. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.

      ВИХIД 15

      Тi самi й Євдокiя Корнiївна.

      Євдокiя Корнiївна (вбiгає з пекарнi прожогом). Аж тридцять карбованцiв заплатила своїми руками! Надiнь, Євфросинко, то й я подивлюсь.

      Євфросина. Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.

      Євдокiя Корнiївна. Пiду, пiду. (Виходить).

      Євфросина надiває перед дзеркалом сережки й браслет.

      Всi. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!

      Оленка. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.

      ВИХIД 16

      Євфросина, Настя, Ольга, Варвара i Оленка.

      Оленка. Дай менi, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.

      Євфросина. Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тiльки не впусти, бо ще й розiб’єш.

      Оленка