На кожум'яках. Іван Нечуй-Левицький

Свиридович. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здурiє. I я, мабуть, тодi…

      Євдокiя Корнiївна (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до слiз доводить! I така, i сяка, i носата, i мизата, i дурна, i без’язика. (Плаксиво). Ти забув, що я твоя жiнка?

      Сидiр Свиридович. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.

      Євдокiя Корнiївна. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!

      Сидiр Свиридович. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!

      Євдокiя Корнiївна. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.

      Сидiр Свиридович. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки не кажи Горпинi.

      ВИХIД З

      Євдокiя Корнiївна, Сидiр Свиридович i Горпина.

      Горпина вбiгає в хату з порожнiм кошиком на руцi.

      Горпина. Добривечiр вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик i розлягається на стiльцi). Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу до Рябка та ковтну чарку горiлки.

      Сидiр Свиридович. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.

      Горпина. Хiба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум’яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!

      Сидiр Свиридович. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось краще нас величати.

      Горпина. Чули ми вже цiєї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од бiганини. Людям недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй, чи самовар!

      ВИХIД 4

      Євдокiя Корнiївна, Сидiр Свиридович, Горпина й Химка.

      Химка (виглядає з пекарнi в дверi). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нiчого не помагає.

      Горпина. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнiв горiлка?

      Химка. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.

      Горпина. То це сюди на стiл цiлий шинк.

      Сидiр Свиридович. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стiл з шинком.

      Химка. Цiй тiтцi все жарти. (Виходить).

      ВИХIД 5

      Євдокiя Корнiївна, Сидiр Свиридович i Горпина.

      Горпина. Потривай, Химко, побалакаємо!

      Сидiр Свиридович. Ой, не кричiть так здорово, Горпино Корнiївно!

      Горпина. А хiба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той iндик перед смертю?

      Сидiр Свиридович. Явдохо… Знайшла Явдоху! Скажiть iще Вiвде. Коли б iще дочка не навернулась.

      Горпина. Євфросина таки мене не дуже любить, спасибi їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тiтка перекупка! Свiй хлiб їм, не крадений.

      Євдокiя Корнiївна. Воно, бач, сестро, не те.

      Горпина. Не те; а чоловiка скубеш за чуприну, як i я свого покiйного Скавику скубла. Ви своїй Євфросинi не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову