На кожум'яках. Іван Нечуй-Левицький

мною в мадами у пансiонi, як часом котра ненароком загляне до нас? (Тихо). Що то скаже вiн, як прийде та знов побачить на матерi отi рiжки? Вiн же смiявся з тих рiжкiв менi в вiчi!

      Горпина. А дайте, небого, я приберуся в той очiпок хоч на час. (Надiває чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьовує). А що? Чи не панi ж з мене вийшла? Дивiться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж оцi червонястi стрiчки менi до лиця?

      Сидiр Свиридович. Хоч сьогодня замiж, їй же богу, хоч сьогодня.

      Горпина. А брови як чорнiють при цих капосних стрiчках. Бий тебе коцюба! На двадцять рокiв помолодшала. Тепер я неначе i кругом панi. Загляну хоч у вiкно, може, на мене задивиться який кожум’яцький прудивус. (Заглядає в вiкно). Ото шкода! Нiкогiсiнько нема на улицi, тiльки дурна телиця витрiщила на мене очi. Химко! Химко!

      Входить Химка.

      ВИХIД 8

      Тi самi й Химка.

      Горпина. Химко! Подивись ти на мене, чи гарно менi в цих стрiчках?

      Химка. Авжеж гарно. (Тихо). Господи прости, як та потороча. (голосно). Вже, господи, що не вигадають оця тiтка, то все пiвтора людського. (Смiється). Нема часу дивитись.

      Горпина. I цур йому! Нагрiшила повнiсiньку хату, хоч зараз iди до попа та й сповiдайся.

      Химка виходить.

      ВИХIД 9

      Тi самi без Химки.

      Сидiр Свиридович. Вам би, сестро, i справдi треба щодня сповiдатись.

      Євфросина. Дайте лишень сюди чiпок, бо в вас руки в гнилих яблуках, щоб часом не помазали.

      Горпина. В гнилих яблуках… Цiлували мої руки кращi уста, нiж тi, що вашi ручки будуть цiлувати.

      Сидiр Свиридович. Меле, меле, шеретує! (Приспiвує).

      Євфросина. Ой господи, яка кумпанiя! (Тихо). Що, як вiн навернеться в хату та побачить оцю всю кумедiю?

      Горпина. Вже яка є кумпанiя, така й буде. Ви вже нас не перевчите. Пiдiть лишень, небого, в пекарню та подивiться, чи не закипiв самовар, та напiйте тiтку чаєм.

      Євфросина. Авжеж, i з мiсця не рушу. Заходжусь оце бiгати до пекарнi!

      Горпина. А я, бувши вашою матiр’ю, послала б вас до пекарнi, щоб ви халявою самовар роздували.

      Євфросина. Пхе! Пхе! Ви, тiтко, чортзна-що верзете. Вчiть уже свою Оленку, а я й без вас доволi вчилась.

      Горпина. Знаємо вашу науку! Вчились три недiлi, а набрались у мадами хванаберiї на тридцять добрих рокiв. Прощайте! (Виходить).

      Сидiр Свиридович. Гур-гур-гур! Бери, Сидоре Свиридовичу, шапку та тiкай до церкви. Ой, хочеться нюхнути тiєї американської табаки! Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втiк з церкви. (Виходить).

      ВИХIД 10

      Євдокiя Корнiївна i Євфросина.

      Євдокiя Корнiївна. Отже ж ти, серце, розсердила тiтку; ще й не прийде до нас в гостi.

      Євфросина. Коли ж тiтка вже геть-то простий чоловiк.

      Євдокiя Корнiївна. Та годi, годi, не сердься! (Йде i сiдає коло Євфросини).

      Євфросина. Дайте, мамо, менi спокiй! (Одхиляє голову). Ще попсуєте менi на головi коафюру. (Оступається). Сьогодня забiжать до мене в гостi мої приятельки. Ви б, мамо, побiгли в пекарню та наготували, чого там треба.

      Євдокiя Корнiївна. Та йду, йду! Чого ти сердишся! (Виходить