Хіба ревуть воли, як ясла повні. Панас Мирный

      III. ДИТЯЧI ЛIТА

      Не судилося Мотрi щастя. Не зазнала вона його змалку, не бачила дiвкою, жiнкою, не сподiвалася замужньою вдовою...

      Не тiльки її, а й її матiр стару стали цуратися люди. Саме те мiсце, де вони жили, зробилося якимсь страшним, — стали його оббiгати... Казали, що до Мотрi кожної ночi змiй у димар лiтає: якийсь захожий чоловiк застав його в хатi та насилу з душею вирвався... Непевне мiсце! Бувало вночi нiхто не пройде повз їх хату, не перехрестившись; а дiтям — то й удень забороняли туди бiгати...

      Мiсцина справдi стала пустирем одгонити. Лежить за селом, на самому белебнi, неогороджена, необкопана — так рiвець невеличкий прокопаний та й годi... Iде скотина — нема перепону — через грядки так i чеше; собаки так i гнiздяться! — кубла повибивали... Пустир пустирем! Хата хоч стара була, та як полагодив був Остап, поки ще не женився, то вона, мов, i бадьорилася; а як пiднялась лиха година, що замчала не тiльки лад у хатi, а й самого Остапа, — то й хата осунулась... Стрiха мiсцями повигнивала, покрiвля де-где провалилася, вiкна побитi: замiсть шибок — ганчiрки свiтять; ще до того дощ та хуртовина оббила, обшмарувала... Пусткою аж воняє! I всерединi не краще. Стiни чорнi, аж цвiллю взялися од води, що дощi поналивали крiзь лиху оселю; черевата пiч потрiскалась, — димiла, курiла; замiсть лав якiсь кривоногi ослiнчики — i сiсти на них страшно; стiл — ходором ходить; пiл — на п’ядь дошка од дошки: Мотря пiд холод двi дошки спалила, бо не було чим у хатi прокурити... Бiдота несказанна, злиднi невилазнi!

      Неодрадне життя Мотрине. Невеселим оком дивилася й її стара мати на ту оселю, на лихий той захист, через який вони стiльки горя приняли, стiльки клопоту звiдали... Вони б його давно кинули, якби було де притулитися. Та де його при недостачах, при убожествi?! Коли на роботу приймали Мотрю з опаскою.

      Лiтом Мотря стає жати. У Пiсках нiхто не приймав, — бо помiтили, що в кого Мотря жне — вся нива закрутнями унизана. В сусiдньому селi Байраках Мотря хлiб заробляла, — на жнива становилася.

      Що за лiто заробить Мотря, те за зиму й проживуть... коли ще й ставало! А було так, що нi дрiбка солi, нi пилинки борошна... Де вже думати про одежину!! Що, дiвуючи, придбала Мотря, то все позношувала: саме гноття та рам’я висiло... Як заробить конопель, — то й добре. Помочить їх, висушить, витiпа: костриця на топливо, волокно на прядиво. Напряде отак лiт за двоє, оснує, витче, та й сорочка є; виб’є — спiдницю пошиє, юпку... У вибiйчаному i в свято ходила. Другi в плахтах та запасках, голови шовковими платками повив’язують, а Мотря з вибiйчаної юпки та спiдницi не вилазила. Бiленькою хусткою зав’яжеться, та й шмарує... Ото буденне й празникове! А що старе, дране, — позшиває, позаштопує, — матерi старе тiло прикриє, або дитинi — штанцi, куцину... Нужда!! На зиму на всiх одна юпка була. Пiде куди Мотря, — сиди, мати, з хлопчиком дома — й не рипайся! Пiти треба матерi, — сиди, Мотре... бо й чоботи однi!

      Робота не страшна, як сила є. Мотря день i нiч в роботi та в роботi; лiтом — на полi, зимою — дома. А Оришка — стара вже, — нездужала, — тiльки й того, що доглядає дитини... Як лiтком немає Мотрi дома, — баба зварить їстки, догляне, й нагодує, й спати положить, котка спiває..

      Ай дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тiльки