Ігри долі. Іванна Боразан

кінець зали, зникаючи у темряві кутка. Подалі від чужих очей, подалі від себе і від болю, який заглушував усі інші почуття. Хоча ні! Ще було роздрутування, злість на себе, на те, що вона така дурна. Що вона собі думала? Що, побачивши свою «неприглядну» помічницю у іншому амплуа, Ніколас Харт впаде до її ніг? Забуде про своїх подружок? «Боже, Боже, про, що я думала? На що сподівалася?»

      Вдихаючи на повні груди і тим самим заспокоюючи себе, Аня стала вдивлятися у зал, шукаючи Оксану. Та не заставила себе довго чекати і вже через хвилину стояла біля Ані, вдивляючись у її перекошене від душевного болю обличчя і шукала потрібних слів, щоб хоча б трохи її заспокоїти. Але чомусь потрібні слова не знаходилися, тому Оксана просто стояла і дивилася зі співчуттям на Аню.

      Та все виявилося не таким трагічним, як здавалося на перший погляд. Все – таки від пильного ока Ніколаса Харта не втекла темноволоса красуня, яка довго не відводила від нього погляду, а потім десь швиденько зникла. Тепер, пробираючись крізь натовп, він шукав її. Але вона наче крізь землю провалилася. Аж тут йому вдалося угледіти цю незнайомку. Вона, з якоюсь блондинкою, як вдолося розгледіти Ніку, ішли в напрямку виходу. Він не міг собі дозволити прогавити шанс з ними познайомитися, незнайомі обличчя на цих тусовках рідко побачиш. Тому Нік поспішив за ними. Наздогнати їх йому вдалося тільки в невеликому коридорі. Це виявилося навіть краще, адже він нарешті зможе розгледіти незнайомку. Дівчата були чимось збентежені. Навіть не одразу побачили, як до них підійшов Ніколас. Йому здалося, що він темноволосу красуню наче знає, але не міг пригадати, де її бачив. І на нього це зовсім не схоже – прогавити таку красуню. Та все ж таки його не покидала думка, що він її знає.

      І ось настав момент істини: Ніколас Харт дивиться дівчині прямо в очі, а вона дивиться на нього поглядом, в якому читалося здивування й радість, а ще …щось таке, чого Нік ніяк не міг збагнути – іскорки печалі. Але чому саме печалі у такий радісний вечір. Можливо, її хтось образив? Але вже за кілька секунд він уже забув, що його насторожило. Ніколас Харт кинувся у «бій», щоб полонити красуню і стерти з її прекрасного обличчя сумний вираз. Йому, зазвичай, це легко вдавалося, інколи навіть не доводилося прикладати особливих зусиль, жінки самі «падали» в його обійми.

      – Привіт, – порушив мовчанку Ніколас.

      – Привіт, – відповіли дівчата.

      – Вам що, вечірка не до вподоби, що так швидко покидаєте нас?

      – Та ні. Вечірка класна. Просто нам уже пора, – сказала Аня, взяла Оксану за руку і хотіла піти звідти.

      Але на щастя чи на біду Оксана її зупинила.

      – Анюта, а можливо не варто так поспішати. І так мило посміхнулася. А очі кидали блискавки, і якби вони змогли говорити, то вийшов би дуже красномовний монолог. Щось на зразок: «Ти що, дура? Ти що виробляєш? Коли ми залишимось сам-на-сам, я тобі влаштую «веселе» життя.» Та очі не могли сказати ані слова, зате їх вираз говорив сам за себе. І Анна все зрозуміла.

      У її голові крутилася