Ігри долі. Іванна Боразан

жінка без кокецтва – це не жінка. І як тут не старалася Оксана перевиховати подругу та майже нічого в неї не виходило. Інколи пробивалося якесь «світло» у цій справі, але й воно згодом згасало. Аж занадто Аня була правильною. Ну, що ж тут поробиш – таке виховання.

      Та іноді у житті з’являються такі ситуації, які змінюють найправильніших людей, якщо цього вимагають обставини. А, зазвичай, так і буває. Тому, коли усівшись на диван, випивши чаю з тортом і переговоривши про все на світі, наші подруги перейшли до суті справи.

      – Тепер «колися», що трапилося? Проблеми на роботі? – порушила безтурботну дівчачу балаканину Оксана.

      – Можна і так сказати, – відповіла Аня.

      – Я не здивуюся, якщо це пов’язано з твоїм сексапільним директором.

      – Тихіше, – дорікнула Оксані подруга, – ти що? Тебе ж почують?

      – А я дивлюся, тут ситуація ще гірша, ніж я собі уявляла. Ти що, не чула, як мама пішла? Так що ми самі в квартирі.

      – О-о, – зніяковіло промовила Аня, – вибач, я не почула.

      Й справді, останнім часом вона сама не своя. Не може довго на чомусь зосередитися. І коли поруч Ніколас, і коли його немає. Він, бачачи її стан, запропонував їй кілька днів вихідних. Та погодилася. «Хоч на кілька днів забуду про нього». Можливо…

      – Здивуюся, якщо ти взагалі чула, про що я тут говорила. Ну, добре, добре не буду тебе більше мучити. Хіба не дивися так на мене. Розповідай.

      – Та, що тут розповідати… я по вуха закохалася у Ніколаса Харта.

      – Ну нарешті, а то думала, що це почуття для тебе взагалі невластиве.

      – Що тут хорошого, – майже слізливо відповіла Аня. – Він мене майже не помічає. Та що там не помічає. Я боюся, що коли і помітить, то пограється зі мною і викине як непотрібну іграшку. У нас такі історії про його особисте життя ходять, що аж страшно стає. Він мачо, який не зважає на почуття інших. Йому подобається жінка, він її отримує, а потім, як нічого не бувало, забуває про неї. І шукає іншу. Я просто не уявляю, як я могла в нього закохатися. Мені так страшно. Я навіть хочу звільнитися. Не можу я більше так.

      – Ось, що я тобі скажу. Ти спершу визначся, чого ти хочеш: бути з ним поруч чи забути про нього?

      – Я й сама не знаю, чого хочу… Я так заплуталася…

      – Така відповідь мене не влаштовує, – категорично сказала Оксана. – Питаю ще раз, ти хочеш бути з ним чи ні?

      – Хочу, ще й як хочу, але … він розіб'є мені серце, а потім навіть не згадає, як мене звати.

      – Ніяких «але». Як не він розіб'є тобі серце, так хтось інший. Така наша доля. Страждати через таких нікчемних створінь, як чоловіки. Давай краще дальше розповідай, і ми зараз придумаємо тобі стратегію зваблення.

      – Якого ще зваблення?! – майже кричала Аня. – Не буду! Не хочу! Ти що, не чула, що я тобі говорила. Він знищить мою душу і навіть не замислиться над тим, що він наробив. Я краще про нього забуду. Хоча б спробую.

      Аня дуже на це сподівалася та знала, що це не скоро трапиться, якщо взагалі трапиться.

      – Кого