Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

не перенести.

      121 На трунах зсунуті були всі віка,

      Й зітхання чулися з-під них жаскі,

      Мов із грудей розтятих чоловіка.

      124 І я: «Учителю, це хто такі,

      Що, змушені до скорбної постави,

      Лиш зойки дикі видавать важкі?»

      127 І він: «Це лжеучень усяких глави

      З їх послідовниками. Тут, в огні,

      Злічити їх не вистачить уяви.

      130 Із схожим схоже тут в одній труні

      У полум’ї, то більш, то менш похмурім».

      Він шлях праворуч показав мені,

      133 І ми пішли між полем мук і муром.

      ПІСНЯ ДЕСЯТА

      1 І от іде стежиною вузькою

      Між мурами товстими й полем мук

      Учитель мій, і я за ним ступою.

      4 «О вишній уме, що до гірших лук

      Ведеш мене, – почав я, – як владика,

      Ти спрагу вдовольни із власних рук!

      7 Чи можна тих, чия вина велика,

      Побачити? Нехай би підвелись —

      Немає ж варти, і розкриті віка».

      10 І він: «…Вони закриються колись,

      Як з Йосафату вернуть опочилим

      Тіла, в які свого часу вдяглись.

      13 Це кладовище віддане могилам

      Для Епікура та його рідні,

      Які вбивають душу з вмерлим тілом,

      16 Але небавом при одній труні

      Задовольниться й це твоє жадання

      І друге, що ховаєш в таїні».

      19 І я: «Мій добрий вождю, запитання

      Я пильно бережу в душі своїй,

      Щоб виконать твої заповідання».

      22 «О ти, що йдеш по місту цім живий

      Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,

      Прошу тебе, зі мною мить постій.

      25 Твоя вимова – доказ безперечний,

      Що ти із благородної землі,

      Якій я, може, був занебезпечний».

      28 Так гримнув голос у гробничій млі,

      І з страхом до вождя я пригорнувся,

      Немов до нені злякані малі.

      31 А вождь мені: «Чого це ти вжахнувся?

      Ти бачиш Фарінату, що піднявсь

      По крижі в домовині й не схитнувся».

      34 І пильно в нього зором я втуплявсь,

      А він, чоло здіймаючи та груди,

      Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.

      37 Вожай до нього між могильні груди

      Штовхнув мене, уміло ведучи,

      Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».

      40 Коли ж наблизився я, ідучи,

      На мене скоса він поглянув знизу

      Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»

      43 І я, щоб догодить його капризу,

      Нічого не втаївши, все повів,

      І він неначе в млу вгорнувся сизу.

      46 А далі вимовив: «Твоїх дідів

      Вважав я з партією ворогами

      І двічі на вигнання засудив».

      49 «Та привела до рідної їх брами, —

      Я відказав, – і перша, й друга путь, —

      Цього ж зробить не вміли ваші з вами».

      52 І тут, в труні, приховуючи лють,

      Звелась ще друга голова по шию —

      Навколішки підвівся дух, мабуть.

      55 Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію

      Побачить поруч мене ще когось,

      Але, даремну втративши надію,

      58 В сльозах сказав: «Коли уму вдалось

      Тебе звести у цю сліпу в’язницю,

      Де