Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

До риси досконалості й на малість

      Не підійти їм після їхніх діл,

      А все ще сподіваються на жалість».

      112 Так в бесіді пішли ми третім з кіл,

      Про зміст її не стану я казати,

      І вийшли зрештою на дальший схил.

      115 І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.

      ПІСНЯ СЬОМА

      1 «Папе Сатан, папе Сатан алеппе!» —

      Завів так Плутос голосом хрипким,

      І мій мудрець, що знав усе в цім склепі,

      4 Мене розрадив: «Хоч би й надто злим

      Був звір, а все ж не втрима на запорі

      Від тебе переходу колом цим».

      7 А далі товстогубій злій потворі

      Промовив він: «Проклятий вовче, цить!

      Бо задихнешся, як смертельно хворі.

      10 Не без причин в безодню він стремить:

      Так хочуть там, де військо Михаїла

      Взялось пиху насильницьку зломить».

      13 І як під бурю падають вітрила,

      Коли зламалась щогла на кормі,

      Так хижа твар звалилася безсила.

      16 І далі ми пішли по цій тюрмі,

      В четверте коло, до провалля ближче,

      Де зло всесвітнє скублилось у тьмі.

      19 О правосуддя Боже! Хто б міг вище

      Накупчити страждань, ніж я уздрів!

      І чом душа стає гріхам за грище!

      22 Як хвиля, кинувши Харібди зів,

      Біжить назад і інші б’є з розгону, —

      Так люд не шкодував тут кулаків.

      25 Я бачив люд з найбільшого загону,

      Примушених з усіх боків штовхать

      Грудьми й всім тілом кляту перепону.

      28 Тут люто пхала одна одну рать

      І вантажі носила з ревним криком:

      «Чого їх кидати?», «Чого збирать?» —

      31 Так рухались похмурим колом диким,

      І кожен тяг у протилежний бік

      З гучним тим самим безсоромним кликом.

      34 А, на серединний прийшовши стик,

      Вертали знову битися жахливо,

      І я, не в силі здержати язик,

      37 Сказав: «Учителю, з’ясуй це диво:

      Чи часом не тонзурники всі ті,

      Із лисинками, що від нас наліво?»

      40 І він: «В своєму першому житті

      Усі вони були на розум косі

      Й не знали міри в їжі і в питті,

      43 Тож по-собачому хрипкоголосі,

      Вертають, вивергаючи лайки,

      Всередину із крайніх точок осі.

      46 В тих, в кого на тонзуру маківки

      Поголені – у пап, у кардиналів, —

      Найбільш скарбів заховано в мішки».

      49 І я: «В цій, вчителю, картині жалів

      Я добре розпізнати мав би тих,

      Кого порок іще недавно вжалив».

      52 І він: «Ти марних не чекай утіх:

      Гидке життя спотворює собою

      До невпізнанності обличчя їх.

      55 Вони на суд останній прийдуть з бою:

      Той стисне кулаки й проклін пошле,

      Цей голою заблиска головою.

      58 Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, —

      Приречені на чвари проклятущі,

      І всяке їм картання – замале.

      61 Ти бачиш, сину, як скороминущі

      Дари Фортуни чинять людям зло,

      На бійки спонукаючи найдужчі.

      64 Все злото, що під місяцем було

      Чи