Кращі твори (збірник). Леся Українка

ті руки

      порадять проти сих мечів важких,

      що здійнялись над ним… Рятунку!

      Поліксена Слухай,

      чи ти безумна? Тож збіжаться люди!

      Готові ще й ахейці сполохнутись!

      Кассандра Ахейці?.. Я замовкну… я не буду…

      Довге мовчання.

      (Кассандра тремтить всім тілом, спочатку щільно закриває лице покривалом і стоїть нерухомо, потім одкривається і пошепки говорить, стискаючи обидві руки Поліксені.)

      Ходім на браму… Ти ходи зо мною…

      мені так страшно… я боюся долі…

      Поліксена Та як же підемо? На сходах темно.

      Кассандра Ох, ні, не досить темно, я все бачу…

      (Простягає руки в простор.)

      Ох, Артемідо, сестро Аполлона,

      богине ясна, погаси свій світач

      на сюю ніч, на сю єдину ніч!

      Нехай коханці менше мрій зазнають,

      вони щасливі й так! Невже для того,

      щоб їм, щасливим, марилось любіше,

      мені, нещасній, відбереш ти мрію,

      остатню, розпачливу тую мрію,

      що є ще десь на світі мій коханий,

      мій, хоч несуджений, та мій єдиний!

      Коли то правда, що говорять люди,

      немов і ти зазнала раз кохання,

      на ймення чистої любові тої,

      благаю, зглянься!

      Поліксена (тремтить)

      Годі, люба, годі!

      Кассандра (спиняється, потім говорить зміненим голосом)

      Так, правда, годі, нащо сі благання?

      Що зможуть проти долі всі боги?

      Вони законам вічним підлягають

      так, як і смертні, – сонце, місяць, зорі,

      то світачі в великім храмі Мойри,

      боги й богині тільки слуги в храмі,

      всі владарки жорстокої раби.

      Благати владарку – даремна праця,

      вона не знає ні жалю, ні ласки,

      вона глуха, сліпа, немов Хаос.

      Рабів її благати – і даремне,

      і низько, я рабинею рабів

      не хочу бути!

      Поліксена Схаменись, нещасна!

      В таку хвилину ти гнівиш богів?

      Чи мало ще вони тебе карали

      за се твоє зухвальство? Хочеш кари

      ще більшої?

      Кассандра Якої ще? Не може

      рабиня долі, Артеміда тиха,

      ні на хвилину запалить раніше,

      ні погасити місяця на небі

      проти того, як доля призначила

      ще споконвіку. Не боюсь я кари!..

      Ходім на браму!

      Ідуть обидві по сходах на мур коло брами; тим часом, поки вони йдуть у темряві, тихо, на виноколі за муром небо починає злегка червоніти.

      Поліксена (стоячи на мурі над брамою)

      Що се? там пожежа?

      Долон ахейський табор запалив?

      Кассандра (теж над брамою)

      Ні, ні… се не пожежа…

      Поліксена Що ж то?

      Кассандра Стій!

      Мовчи!

      Довга мовчанка. Небо все яснішає, з-за виноколу висовується повний місяць. Кассандра закриває лице щільно обома руками і стоїть мов скаменіла.

      Поліксена (тулиться до Кассандри)

      Ой, люба…

      Кассандра Я боюся долі…

      вона